Электронная книга - «Історія ГУЛАГу». Краткое содержание книги:
«Історія ГУЛАГу» (Пулітцерівська премія 2004 р.) — перша систематична праця, присвячена хронології, причинам та наслідкам розвитку репресивного апарату Радянського Союзу і системи концентраційних таборів як його складової. На основі фактів автор доводить, що система радянських карально-трудових таборів була небаченим за своїми масштабами і жорстокістю інструментом експлуатації, гноблення і винищення комуністичною владою народів Радянського Союзу. Енн Епплбом спирається як на вже відомі опубліковані свідчення, гак і на результати власної великої дослідницької праці в архівах колишнього Радянського Союзу. Актуальність «Історії ГУЛАГу» для України тяжко переоцінити. Ця книжка може і повинна стати одним із чинників формування суспільної думки, яка нарешті зуміє подолати радянський спосіб мислення і дії в новій українській державі й українському суспільстві.
Відмінності ці доволі тонкі, однак вони важливі. Хоча ГУЛАГ та Освенцім і належать до однієї інтелектуальної й історичної традиції, вони, незважаючи на це, є окремими і відмінними — як одне від одного, так і від табірних систем, створених іншими режимами. Ідея концентраційного табору є достатньо загальною для того, щоб її можна було реалізувати у багатьох різних культурах і за багатьох різних обставин, проте навіть поверхове знайомство з історією концентраційних таборів, створених у рамках різних культур, свідчить, що конкретні деталі — організація табірного життя, розвиток таборів з часом, суворі порядки в таборах чи безладдя в них, їх жорстокість чи ліберальність — залежать від конкретної країни, культури і режиму[58]. Для тих, хто перебував за колючим дротом, ці деталі коштували життя, здоров’я, можливості виживання.
Насправді у спогадах тих, хто вижив у нацистських і радянських таборах, найбільше впадають в око відмінності між пережитим ними, а не відмінності між двома табірними системами. Кожна історія має свої унікальні риси, кожен табір мав для різних людей свої власні муки. У Німеччині могли загинути через жорстокість охоронців, у Росії — від відчаю. В Освенцімі могли загинути в газовій камері, на Колимі — замерзнути у снігах. Можна було загинути у німецькому лісі чи у сибірській пустці, можна було загинути через нещасний випадок на шахті чи померти в телячому вагоні. Але зрештою історія країни була історією життя конкретних людей.
ЧАСТИНА I
ПОХОДЖЕННЯ ГУЛАГу
1917–1939
Розділ 1
БІЛЬШОВИКИ. ПОЧАТОК
Но разбит твой позвоночник,
Мой прекрасный жалкий век!
И с бессмысленной улыбкой
Вспять глядишь, жесток и слаб,
Словно зверь, когда-то гибкий,
На следы своих же лап.
Осип Мандельштам. Век.[59]
Одна з цілей моїх спогадів — розвіяти міф про те, що найжорстокіший час репресій настав у 1936–1937 роках. Я думаю, що в майбутньому статистика арештів і розстрілів покаже, що хвиля арештів, страт, заслань насунулася вже з початку 1918 року, ще до офіційного оголошення восени того року «червоного терору»…
Дмитро Ліхачов. Спогади.[60]
1917 року Росією прокотилося дві хвилі Революції, змівши на своєму шляху російське суспільство, наче безліч карткових будиночків. Після зречення у лютому царя Миколи II виявилося, що зупинити чи контролювати події вкрай тяжко. Олександр Керенський, голова першого післяреволюційного Тимчасового уряду, пізніше писав, що у порожнечі, яка прийшла за падінням старого режиму, «всі існуючі політичні і тактичні програми, хоч якими сміливими і продуманими вони були, виявилися безцільно і безплідно підвішеними в повітрі»[61].
Але, незважаючи на слабкість Тимчасового уряду, незважаючи на масштаби масового невдоволення, незважаючи на гнів і роздратування згубними наслідками Першої світової війни, мало хто очікував, що влада потрапить до рук більшовиків, однієї з кількох радикальних соціалістичних партій, які вимагали ще швидших змін. За межами Росії більшовики були майже невідомі. Настрої за кордоном дуже добре ілюструє така розповідь: 1917 року один чиновник забігає до кабінету міністра закордонних справ Австрії і кричить: «Ваше превосходительство, в Росії революція!» Міністр презирливо чмихає: «Хто в Росії може зробити революцію? Напевно ж, не герр Троцький з "Кафе Централь"!»
Якщо більшовики були оповиті таємницею, то їхній лідер Володимир Ілліч Ульянов — людина, яку світ пізніше знатиме за його революційним псевдонімом «Ленін», — був ще таємничіший. Під час свого багаторічного життя в еміграції він здобув визнання за блискучий розум, проте водночас у багатьох він викликав антипатію через свою нетерпимість і схильність до групівщини. Він часто сварився з іншими лідерами соціалістів і перетворював незначні розбіжності щодо, здавалося б, дрібних догматичних питань на серйозні конфлікти[62].
