Жак фаталіст і його пан

Жак: Мій пане, дуже добре це ви сказали; але що воно, до лиха, поможе? Я втратив свого сотника, з того я в глибокій скорботі; а ви, як папуга, повторюєте мені уривок співчутливого листа від чоловіка чи жінки до іншої жінки, що втратила свого коханця.

Пан: Я гадаю, що це з листа від жінки.

Жак: Як на мене, то я гадаю, що від чоловіка. Але хай буде чоловік чи жінка, повторюю ще раз: що воно, до лиха, поможе? Чи ви не вважаєте мене за коханку мого сотника? Мій сотник, пане, був справжній мужчина, а я йому — чесний слуга.

Пан: Хто ж це заперечує, Жаку?

Жак: Тоді до чого, хай його дідько візьме, вам потішати мене, як чоловік чи жінка потішає іншу жінку? Можливо, відповісте мені на це питання, коли я вас прошу.

Пан: Ні, Жаку, відповідь мусиш знайти сам.

Жак: Якби я ламав собі голову до кінця життя — і то не відгадав би; цього вистачило б мені до страшного суду.

Пан: Мені здавалося, що ти уважно слухав, коли я так говорив до тебе.

Жак: Хіба можна слухати без уваги таку сміховину?

Пан: Дуже добре, Жаку!

Жак: Мало бракувало, щоб я не засміявся, коли ви повели мову про незручну стриманість, яка дратувала мене за життя мого сотника, а тепер я її, мовляв, позбувся завдяки його смерті.

Пан: Дуже добре, Жаку! Значить, я дійшов своєї мети. Скажи сам, чи був ліпший спосіб тебе потішити? Ти плакав, і якби я повів мову про предмет твого болю, що з того вийшло б? А те, що ти плакав би ще більше і я довів би тебе до розпачу. А так своєю смішною промовою і легенькою суперечкою, яка з неї вив'язалася, я відвернув твою увагу в інший бік. А тепер признайся сам, що думка про твого сотника так само віддалилася від тебе, як похоронна процесія, яка провадить його до місця останнього спочинку. З чого, я думаю, виходить, що ти можеш продовжувати історію свого кохання.