Будь дивом: 50 уроків, щоб зробити неможливе можливим

Зайдіть до його перукарні — чоловічої вбиральні — тут Джон стриже волосся, що ночувало на вулицях, не милося багато днів, волосся, у якому іноді живуть крихітні комахи. Високий чоловік із довгим і приємним обличчям, що нагадує Білла Косбі, знає: єдина різниця між чоловіком, який сидить у його кріслі, і всіма іншими полягає в одному неправильному рішенні.

Джонове волосся вже сивішає, однак густі брови все ще чорні, як і халат, який він одягає, перш ніж когось постригти. Два дні на тиждень він бере латексні рукавички й відкриває свою перукарню між раковиною і пісуаром. Часом він слухає госпел,[3] поки стриже своїх клієнтів. Коли ж я спостерігала за його роботою, замість музики на фоні звучало клацання ножиць, свист гребінця і тихий гомін розмови.

— Він дуже добра людина, — сказав Ентоні, який прийшов сюди з великою кучмою чорного кучерявого волосся. Ентоні кивнув на купу чорних пухнастих хмарок на підлозі — його волосся відростало цілий рік. Джон пройшовся по голові чоловіка машинкою для стрижки, легенько притискаючи її, щоб зробити проділ. Витрусив на серветку трохи тальку й промокнув голову Ентоні.

— Добре, — сказав Ентоні, поглянувши на свою стрижку «під машинку» — утім, зверху волосся було трохи довшим. — Дякую!

Щойно один клієнт виходив, як одразу заходив інший. Бувають дні, коли Джон робить до 35 стрижок.

— Як робимо сьогодні, Білле? — запитав Джон. — Приберемо майже все?

— Можна, але щоб не зовсім налисо, — відповів той. Коли чорні злиплі пасма почали падати на підлогу, Білл заплющив очі й розслабився, а Джон почав розповідати про своїх клієнтів.

— Усі ми помиляємося, — мовив він. — Просто робимо це по-різному. Ці люди не гірші за мене. Ідеться швидше про наслідки. Мій бруд, мої неправильні дії не вплинули на мене так, як їхні вчинки на них… Зробити тобі проділ?

— Ні, сер, — ввічливо відповів Білл.

Джон не професійний перукар. Він рано вийшов на пенсію, звільнившись зі служби поштових послуг, де працював 25 років, і став волонтером у Червоному Хресті, здавав кров, допомагав жертвам катастроф. Кілька разів він стриг парафіян своєї церкви, а потім звернув увагу на жахливий вигляд безпритульних і прийшов до міської місії, щоб допомогти.

— Щоранку я звертаюся до Господа з молитвою, щоб він скеровував мої очі й руки в правильному напрямку, щоб дав сили моїм ногам, бо знаю, що я не перукар. Я прошу його притримати слабкість і втому, доки закінчу свою справу, — сказав він і додав, що ще ніхто не скаржився на його роботу. — Вони кажуть: «Із цим можна жити».

— Знаєте, чим погана стрижка відрізняється від хорошої? — запитав Джон, а тоді весело відповів: — Чотирма днями!

Дон сів у крісло, а Джон закріпив навколо його шиї чорну накидку.

— Він чудово стриже, — сказав Дон.