Будь дивом: 50 уроків, щоб зробити неможливе можливим
- Автор: Регіна Бретт
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-0453-9
- Переводчик: Віра Кучменко
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Будь дивом: 50 уроків, щоб зробити неможливе можливим». Краткое содержание книги:
А далі?
— Я поїду туди, де буду найбільше потрібен, — відповів хлопець.
Він знову пішов до раковини, щоб підготуватися до обслуговування наступного клієнта, який забажав ріжок м’ятного морозива з шоколадними крихтами. І знову робив усе з хірургічною точністю.
Помий. Потри. Висуши. А тоді набирай.
Одного дня буде так: помий, потри, висуши, а потім ріж.
Коли я зателефонувала до школи Гоукен, щоб переконатися в правдивості його історії, усі були здивовані, що мені вдалося знайти Терренса. Вони намагалися зв’язатися з ним протягом усього літа, однак його батьки не підтримували зв’язок зі школою. Представники школи так раділи, що Терренс нарешті знайшовся, що вирішили покрити всі витрати на його навчання.
А коли колонка про нього була надрукована в газеті, дружина одного нейрохірурга прочитала цей текст і її серце стислося. Вона розповіла історію хлопця чоловікові за обідом. І ця розповідь дуже вразила його. Марк Лучіано побачив у цьому Терренсі себе у віці шістнадцяти років, коли хотів вивчати людський мозок, — задовго до того, як почав оперувати. І вирішив відкрити двері перед мрією хлопця. Ці двері розташовувалися за яскраво-червоною лінією, нанесеною на підлогу клівлендської клініки.
Терренс зустрівся з лікарем Лучіано в конференц-залі лікарні. Підлітку сказали вдягти блакитний хірургічний костюм і білий халат. Марк Лучіано сидів навпроти нього і, здавалося, хвилювався не менше, ніж хлопець.
— Кожен новий пацієнт — це загадка, — пояснив він Терренсові. — Ти маєш зрозуміти, чи здатний її розгадати.
Цей лікар оперує малюків із рідиною в мозку, пухлинами, деформаціями черепа.
Того дня справжньою загадкою була пацієнтка з декомпресією К’ярі. Щоб показати Терренсові, як задню частину її мозку стиснули кістки черепа, Марк Лучіано стулив одну долоню в кулак і просунув у нього палець другої руки, який грав роль хребта. Мозочок був утиснутий в отвір, у який входить спинний мозок.
Лікар мав намір дозволити Терренсові спостерігати за хірургічною операцією на мозку. Він одразу попередив хлопця, що деякі люди починають нервувати, декого може нудити, а дехто й узагалі не здатний протриматися понад 15 хвилин.
— Якщо тобі стане погано, це зовсім не означатиме, що в майбутньому ти не зможеш бути лікарем, — зауважив він.
Терренс полегшено зітхнув і розслабився.
Лікар пояснив, що людський мозок не відчуває болю. Він розповів про комп’ютерні технології, які використовують для орієнтування всередині мозку, і жартував про любов нейрохірургів до ґаджетів.
Терренс кивав головою.
Вони пішли коридором до операційної. Ззаду вони виглядали, як двоє лікарів-колег, причому Терренс навіть був вищим за свого супутника. Марк Лучіано попередив хлопця, щоб той не заступав за червону лінію на підлозі. Переступати її могли лише кваліфіковані фахівці — ті, хто входив до хірургічної команди.
Вони зупинилися, щоб одягти блакитні хірургічні шапочки й маски. Лікар Лучіано пояснив, як краще зав’язати маску й закріпити її навколо носа, щоб та не сповзла.
— Симетрично і щільно, — пояснив він.
А тоді показав, як загортати краї шапочки, щоб мати «крутий» вигляд.
— Завжди так роби, бо інакше виглядатимеш простакувато, — жартома сказав лікар.
Вони стояли на початку довгого коридору — на перехресті Терренсового життя. Єдине, що зупиняло хлопця, — це червона лінія на підлозі. Лікар Лучіано переступив через неї, а тоді згадав, що йому знадобляться хірургічні збільшувальні окуляри, тож побіг по них. Терренс закам’янів на місці, мов статуя; пальці ніг, здавалося, палали, торкаючись червоної лінії. Він щосили намагався не ступити по той бік.
— Не можу дочекатися, — йому аж забракло подиху.
Він дивився на лінію — туди, де все починалось, — і на операційні за нею.
Обабіч стояли ряди вішаків із білими халатами, і на кожному з них зазначалося ім’я хірурга. Терренс кинув на них оком і засунув руки глибше в кишені свого халата.
— Усе зовсім не так, як показують по телевізору, — прошепотів він.
Лікар Лучіано швидко повернувся.
— Ходімо! — урочисто мовив він.
І Терренс переступив через лінію.
Вони пішли до металевої раковини, де хірурги мили руки, готуючись до операції. Марк Лучіано розповідав хлопцеві, як класно виглядають головний і спинний мозки, а потім звичним рухом прочинив двері до операційної, і Терренс увійшов туди разом із ним.