Лікарня на відлюдді
- Автор: Волков Олексій Михайлович
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: TOB «Гамазин»
- ISBN: 978-966-2938-61-6
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Лікарня на відлюдді». Краткое содержание книги:
А як же детективний сюжет? — запитаєте ви. Далебі Маестро, він на те й маестро, аби за жодних обставин не відступити від обраного шляху. Цей детектив, чи то пак трилер у його виконанні не менш віртуозний, як і всі попередні!
— У тебе все гаразд? — Олег повернув голову до Щура.
— Повний порядок.
— Який тиск?
— Сто тридцять на вісімдесят.
— Зараз фугоне...
— Олег Вікторович, за фасцію потрібно зайти, — промовив Беженар. — Ось фасція. Може, під нею?
— Господи, як розігнало... — бурмотів Олег.
— Я попереджав...
— Ножиці! — Олег простяг руку операційній сестрі. — Тарасику, ти тримаєш?
— Палець на артерії, — відповів той.
Дзенькали інструменти. На якийсь час запанувала мовчанка.
— Стоп, — несподівано промовив Олег. — Ось же вона. Все, як належить, зі стегнового каналу. Ось вена поруч. Ми на ній уже п'ять хвилин сидимо.
— Дійсно, — погодився Беженар. — От тільки пульсу не чути. Чому вона не пульсує?
— Чорт зна що... — погодився Олег. — Нічого не розумію. Якби розрив судини був нижче, то тут вона мала би пульсувати.
— Може, вище? — озвався Голоюх.
— Де — вище? — не зрозумів Олег. — Я зараз із тобою за палець поздоровкаюся, за той, яким ти тримаєш. Е-е, друже! А ти, часом, не перетис її?
— Ні, тільки торкаюся.
— І що?
— Бухає, як ненормальна.
— А за кілька сантиметрів вже не бухає... — констатував Олег. — І розриву не видно. Що за чортівня? Тромб?
— Напевно, тромб, — погодився Беженар. — Я мав із таким справу. Буває, при травмах рветься лише внутрішня оболонка артерії, і тоді на цьому місці починає утворюватися згусток. У мене раз таке було при вивиху плеча. Кликав судинного хірурга і видаляли з ним тромб із плечової артерії. Довжелезний, наче хробак, а завтовшки як ціла судина.
— А гематома в нашому випадку, — закінчив його думку Олег, — виходить, сама по собі — від розриву якоїсь дрібної артеріальної гілки.
— Очевидно, так, — кивнув Беженар. — Удар саме сюди й при— йшовся.
— Як він нас намахав! — обурився Олег.
— Просто кинув... бізнесмен цей... — уточнив Тарас.
— Отже, що ми робимо? Я не розумію! — знову взявся до хірургів Щур, вловивши зміну атмосфери. — Хворий, між іншим, під наркозом, може, ви забули?
— Артерію потрібно розкривати, — сказав Олег. — Віра ще тут? Віро!
— Чого ви кричите, доктор? — Віра зазирнула до операційної. — Я вже майже заснула...
— Вірцю, бери ключа від шефового кабінету, там стоїть коробка з гуманітаркою. Тягни сюди. Бігом!
— Уже біжу, — вона зникла.
— Там були судинні зонди, — Олег розігнувся і глянув на колег. — Не виключено, що ситуація певною мірою спрощується.
— Дав би Бог... — пробурмотів Беженар.
Підруливши до входу в районний відділ міліції, ГАЗик зупинився. Троє вийшли з нього і, відчинивши вхідні двері, грюкнули ґратами. Сержант, що залишався всередині, впустив. Усі разом завалили до «діжурки».
— Ну, що — виїздили? — запитав Панчишин.
— Як і очікувалося, — відповів Полиняк, падаючи у крісло і розстібаючи бушлат. — Ні хріна. «Ауді» майже у посадці, на боці. Побувала «на даху». Сніг до пояса. Це завал...
— Ясно, — пробурмотів капітан. — І що, ніхто нічого не бачив?
— Абсолютно. Там нікого й не було.
— Та самі перекинулися, — озвався сержант, що брав участь у виїзді. — Он яка дорога. Ми самі, коли гальмували, мало не вилетіли.
— Можливо, — погодився Полиняк. — Чорти би їх забрали, їздять, суки, вгашені по такій погоді... Гнали, як ідіоти. Наче ті, на джипі.
— Які? — не зрозумів Панчишин.
— А... — махнув рукою Полиняк. — Трапилися придурки назустріч, круті якісь. Зранку мусимо туди знову їхати. Народ знає, ще й до рання «Ауді» можуть розкурочити. Між іншим, я привіз! — даішник витяг пляшку і урочисто поставив на стіл. — Ну його к бісу, погода така, що не зашкодить. їдьмо, заскочимо до лікарні, глянемо на тих постраждалих, а потім посидимо з пів— годинки.
— Гаразд, — погодився Панчишин. — Хоча в лікарню... Хіба подивитися. Двоє у відрубі, третього оперують. Ніхто нічого не розповість. Ну, їдьте. Хоч кров на алкоголь заберете, вже щось. І я з вами. Володю! Ти лишаєшся. Не спи! Зачиняйтеся.
Зонд уже розгорнули і випробували. Балончик на його кінчику роздувався і здувався бездоганно.
— От техніка... — промовив Беженар. — Добре, хоч Ганса маємо. Все щось підкине. Як в інших районах із положення виходять?
— В інших районах свої «ганси», — пояснив Тарас. — Усі крутяться, як можуть.
— Між іншим, термін придатності його вже скінчився, — промовила Віра, читаючи роздерту упаковку. — До речі, німець ваш щойно внизу проїхав, я бачила. Кудись за ЛОР завернув.