Первісна. Дорога на Тір Мінеган
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #1
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. Дорога на Тір Мінеган». Краткое содержание книги:
Проте все в житті Ейрін змінилося, коли до Ленніру прибули три відьми з далекого острова Тір Мінеган. Змінилося рішуче й безповоротно, змінилося навіть дужче, ніж їй це спершу здавалося. Бо разом з великим даром, про який вона досі й мріяти не сміла і який зненацька став дійсністю, Ейрін здобула могутніх ворогів — як на землі, так і під землею, в найпохмуріших глибинах зловісного Ан Нувіну…
— Отже, нас залишилося четверо, — підсумував Фейлан. — А якщо не рахувати Йорверта, то троє. — І це добре, додав про себе. Йорверт йому ніколи не подобався, і він не міг збагнути, що Ярлах знайшов у цьому навіженому юнакові. — Ти вже вирішив, кого ще залучити?
— Маю на оці кілька кандидатур. Нейл також запропонував своїх знайомих, і того самого я чекаю від тебе. А потім разом виберемо з них трьох найгідніших.
— Чому трьох? Чому не чотирьох? — запитав Фейлан. Як правило, чаклуни утворювали темні кола із семи осіб, за кількістю янголів, що стали на бік Китрайла, коли той кинув виклик Дивові. Втім, на Фейланову думку, це була лише красива леґенда… — Чи один уже є?
— Не один, а одна. Чаклунка, рекомендована Ан Нувіном.
Фейлан байдуже знизав плечима. На відміну від більшості чорних, він не мав упередження щодо жінок, хоч і вважав, що їм не місце у Братстві — бо на те воно й називалося Братством.
— І хто ж вона така?
— Її імені демон не назвав. Дозволив їй зберегти інкоґніто. Сьогодні вночі ми зустрінемося з нею в Тиндаярі. Тоді ви всі й присягнете мені.
— Просто в Тиндаярі? — здивувався Фейлан. — Я розумію, ти хочеш, щоб усе було похмуро й урочисто. Але ж ми там ні дідька не побачимо.
— Так треба. Бо чаклунка хоче приховати не лише ім’я, а й своє обличчя.
— Ого! І з чого б така таємничість?
— Вона мешкає на Тір Мінегані, працює на відьом, — пояснив Кіннан. — Скільки саме, демон не сказав, але довго — більше десяти років.
На цю звістку Фейлан аж отетерів і втупився в свого співрозмовника недовірливим поглядом. Протягом останніх двох століть усі спроби Братства заслати на Тір Мінеган шпигунів зазнавали невдачі, їх швидко викривали — щонайдовше за місяць-другий. А тут з’ясувалося, що вже понад десять років у відьомській твердині перебуває чорна чаклунка. І мало того, належить до їхніх слуг!
— Неймовірно. Просто неймовірно… — похитав головою Фейлан. — Я схиляюся перед відважністю цієї жінки. І захоплююся прозірливістю чаклуна, що обрав її для цієї місії. Не здивуюсь, якщо то був Ярлах.
— Ні, не Ярлах. Ця чаклунка прийняла Темну Енерґію вже на Тір Мінегані. Формально вона не належить до Братства і підзвітна безпосередньо Ан Нувінові. Досі ніхто з наших про неї не знав, ми перші. Це вияв високої довіри до нас.
— Так, розумію, — повільно мовив Фейлан. — І можу зробити з цього висновок, що наразі не йдеться про банальне вбивство Ейрін вер Ґледіс. Тоді б наша участь не знадобилася.
— Атож, — підтвердив Кіннан. — Демон віддав чіткий наказ захопити її живою. Це навіть не обговорюється. Саме тому мені потрібна твоя світла голова.
„Добре, що ти це визнаєш,“ — подумав Фейлан, улещений його словами. — „Бо інакше нам було б важко співпрацювати.“
Кіннан аб Мадоґ був людиною, поза будь-яким сумнівом, видатною — у Кованхарі не заведено роздавати професорські мантії сірим посередностям. Він мав неабиякий організаторський хист, тож і не дивно, що після Ярлахової смерті саме до нього перейшло керівництво. Проте йому бракувало гнучкості мислення, щоб розробляти хитромудрі плани і прораховувати всі можливі варіанти розвитку подій. На щастя, він це цілком усвідомлював (що було цінною рисою для керівника), тому потребував Фейлана з його могутнім аналітичним розумом.
— Твоя розповідь про відьмачих кузин навела мене на одну ідею, — продовжував Кіннан. — Як думаєш, може, варто натиснути на Ейрін через її батька? Наскільки мені відомо, в Леннірі зараз немає відьом. Якийсь час там гостювала Айліш вер Нів, найстарші доручили їй встановити в Кардуґалі захист від проникнень із Тиндаяру. Потім вона повернулась до Евраха, ну а захист для нас не проблема. Короля можна викрасти й поза межами Кардуґала — скажімо, на полюванні, до якого він дуже охочий.
— І що далі? — запитав Фейлан. — Напишемо листа: „Або ми вб’ємо твого таточка, або дозволь демонам забрати тебе в Ан Нувін“? Дурниці! Можливо, яка-небудь дівчина простого роду й повелася б на цей шантаж, офірувала б собою задля порятунку коханого батька, але принцеса так ніколи не вчинить. Зовсім не тому, що принцеси не люблять своїх батьків, просто їх змалку виховують ставити суспільні інтереси над особистими. Для Ейрін вер Ґледіс це буде не просто вибір між її життям та батьковим, вона зважатиме й на те, до яких наслідків може призвести поглинення Ан Нувіном Первісної Іскри. Ці наслідки вона визнає однозначно неґативними, бо напевно ототожнює добро для людства зі всесвітнім пануванням відьом. Тому її рішення спроґнозувати неважко.