Ґарґантюа і Пантаґрюель
- Автор: Рабле Франсуа
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5103-5
- Переводчик: Анатоль Перепадя
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ґарґантюа і Пантаґрюель». Краткое содержание книги:
Розділ ХІ
Чому ченчики люблять на кухні тертися
— Оце (сказав Епістемон) мовлено щиро по-чернецьки. Я розумію черця чернецького, а не черця почернеченого. Справді, ви нагадали мені те, що я бачив і чув у Флоренції близько двадцяти років тому. У нас тоді добрий гурт збився, люди питливі, завзяті мандрівці, ходаки до ерудитів, почитувачі антиків та увагавартостей італійських. І ми милувалися на середмістя і красоти Флоренції, на архітектуру її собору, на пишні храми та величні палаци і навіть між собою змагались, хто вмілішої мови добере, аби її якнайгідніше славити, аж це один ам’єнський чорноризець на ім’я Бернард Прожер оприскливо й роздратовано гукнув: «Не розумію, якого дідька ви все тут так вихваляєте? Я оглянув город так само пильно, як і ви, і мені ще не повилазило. І що ж? Гарні кам’янички, та й уже. Але, хай буде Бог і святий Бернар, мій заступник, при нас, я ще жодної харчевні не бачив, хоть я, мов той визнавчик, прийшов на підгляди і визирки, мені все кортіло полічити й порахувати, скільки тут харчевницьких харчевень праворуч і скільки ліворуч і на якому боці більше. Та в Ам’єні ми пройшли б учетверо, утроє менше, ніж оце тут проплуганилися, і я б уже вам показав півтора десятка старих харчевень, де так смачно харчать. Не розумію, що за уподоба торопіти на левів та африканів (так, по-моєму, у вас вони звуться, а тут їх іменують тиграми) або ж на їжатців та струсів у палаці сеньйора Філіппо Строцці. Їй-бо, я волів би, синки мої, побачити гарного і тлустого гусенятка на рожні. Ці порфири, ці мармури, хай і так, чудові. Не сперечаюся, але ам’єнські пиріжки мені смакують більше. Ці античні статуї, нехай і так, тесані гарно. Вірю вам на слово, але, святим Фереолом Аббевільським свідчусь, наші юні легковажниці в тисячу разів любіші».
— А чим же і як (сказав брат Жан) пояснити, що монахів ви завжди побачите на кухні, а королів, пап і цісарів — зроду?
— А чи нема (озвався Ризотом) у казанах і рожнах якихось таємних особливостей і специфічних властивостей, які, мов той магнет залізо, монахів так і притягують, а цісарів, пап і королів — ні? А може, це інстинкт, природний нахил, рясам і клобукам притаманний, і цей інстинкт сам підтручує і приводить чесних іноків до кухні, дарма що вони і не прагнули і не мислили туди іти?
— А це означає (підхопив Епістемон), що форми невіддільні від матерії. Це довів Аверроес.
— От-от, — сказав брат Жан.
— Що я докину (озвався Пантагрюель), то це щоб прибрехати, а не питання розв'язати, воно таки трохи колюче, торкнися його, то й поколешся. Пригадується, я читав, що Антигон, цар македонський, заглянув якось до свого таборового шатра і, побачивши, як піїта Антагор смажить там мурену і сам топить кабицю, спитав його задерикувато: «Хіба Гомер смажив морських вугрів, коли оспівував Агамемнонові подвиги?» — «А як (відповів Антагор), о царю, ти гадаєш, — коли Агамемнон вершив свої подвиги, він теж підглядав, хто в його таборі вугрів смажить?» Цареві здалося непристойним, що піснетворець сам готував печеню в нього на кухні. А поет йому натякнув, що цареві заглядати на кухню і геть-то не личить.
— Це що! (сказав Панурґ). А от я вам розповім, як Бретон Вілландрі якось відрізав монсеньйорові дуку де Ґізу. Вони говорили про те, як під час битви, битви короля Франциска проти імператора Карла П'ятого, цей самий Бретон, закутий увесь у крицю аж до наколінників і поножей, і верхи на доброму огирі, мов у землю запався. «Слово чести (відповів Бретон), я там був, і довести це дуже просто, та лиш я опинився в такому місці, де шукати мене ви б не зважились». Дукові ця мова не сподобалася: він уважав її за надто зухвалу і надто пиндючливу, і вже був угнівився на Бретона, але той як стій його власкавив і мало до упаду не засмішив. «Я був в обозі, — сказав він, — а ваша честь не стала б у такому місці ховатися».
Отак про всяку всячину гомонячи, добралися вони до своїх кораблів і, вже не гаючись, покинули острів Мирний.
Розділ XII
Як Пантаґрюель у Прокурації[413] побував і про химерне життя крючків
Верстаючи путь далі, ми другого дня дісталися Прокурації, краю геть-то занечищеного і запаскудженого. А для мене так і овсі невідомого. Там ми побачили преріжніх прокурорів і крючків. Вони не запропонували нам ні випити, ні поїсти. Говорили тільки, закрутисті б'ючи поклони, що вони до наших послуг — за плату. Один із наших товмачів розповів Пантаґрюелю, як цей люд здобуває насущник: спосіб цей дуже химерний і діаметрально протилежний тому, який римляни запровадили. У Римі множество людей заробляє тим, що отруюють ядом, на кострицю товчуть і вбивають на смерть інших; крючки заробляють тим, що дозволяють бити самих себе, і якби вони довго не діставали в шкуру, то вже б і з голоду попухли вкупі з жінками та діточками.
413
Прокурація — довіреність, повноваження (франц.).