Ґарґантюа і Пантаґрюель

— Вони мені (сказав Панурґ) нагадують тих людей, в яких, мовляв, за Ґаленом, стрілка не підскакує, поки їм не впарять гарячих. Ну, а якби вже мені дали висіканки, святим Тібо свідчусь, я б, сто чортів, якраз навпаки, сплохував би.

— А спосіб (сказав товмач) у них такий. Коли монах, піп, лихвар або ж адвокат має храп на шляхтича, то він нацьковує на нього якогось крючка. А крючок, згідно з одержаними вказівками і розказами, на суд його потягає, паплюжить і ображає, аж поки шляхтич, як він ще не миршавий і не безголовіший за пуголовка, не молосне його чи то дубцем, чи то шпагою по голові, або не копне під жижки, або не викине у вікно або ж у стрільницю свого замку. Тепер крючок може чотири місяці у достатках жити, палкування для нього найбагатші жнива, бо він з монаха, з лихваря, з адвоката чималі хабарі злупить, та й шляхтич соватиме йому куку в руку, іноді таку велику і надмірну, що сам зостається на кошу, та ще трясеться, як би у хурдизі не згнити, буцімто він самого короля побив.

— Проти такої біди (сказав Панурґ) я один добрий засіб знаю, — його вживав сеньйор де Ваше.

— Який же? — спитав Пантагрюель.

— Сеньйор де Ваше (сказав Панурґ) був муж хоробрий, честивий, шляхетний, лицарський. Коли він додому вернувся з тривалої війни, під час якої дук Феррарський, французами підпоможений, мужньо відбивав запеклі напади папи Юлія Другого, кабанкуватий пріор Сен-Луанського кляштора взявся з самої своєї уподоби і розваги позивати його і чорнити.

Якось Ваше, зі своєю челяддю снідаючи (чоловік він був простий і людяний), послав по свого пекаря на ім'я Луар і по його жінку, а заодно і по свого пароха на ймення Удар, що був у нього, за тодішнім французьким звичаєм, за виночерпія, і в присутності панів і служників сказав їм: «Діти мої! Ви бачите, скільки кривди чинять мені кожен Божий день ці сволотні крючки. Отож, як ви мені не поможете, доведеться мені батьківщину покинути і податися до султана, до всіх чортів, галай-світа. Так ось, скоро крючки сюди являться, ви, Луаре, з дружиною, в чепурних весільних шатах негайно виходите до великої зали, ніби на вінчання. Ось вам сто золотих екю на пишні обнови. Ви, сеньйоре Удар, постанете там у гарному стихарі і патрахилі і з святою водою, буцімто збираєтесь їх вінчати. Ви, Трюдоне (так його барабанчика звали), теж приходьте туди з флейтою й барабаном. Тільки-но новоженці згоду дадуть і жених під барабанний дріб наречену поцілує, ви всі починайте давати один одному весільного пам'яткового (себто товчеників). Ця стусанина тільки вам апетит розпалить. Як же вам навинеться крючок, то молотіть його без жалю, як свидове жито. Прошу вас, товчіть, тузайте, убивайте. Ось вам нові залізні рукавички на козлині. Бийте крючка на болото, бийте на яєшню, бийте щосили. Хто його найліпше оддухопелить, того за свого вірника вважатиму. Не бійтеся позову до суду. Я всіх вас уневинню. Тусалися жартома, як на весіллі ведеться.