Необхідні речі

– повідомляло воно.

Настав час для багнета.

Майра ще раз швиденько роззирнулася, але єдине, що рухалося у цьому розпашілому від денного сонця світі, була ворона, мабуть, та, що перед тим каркала. Птаха спустилася на телефонний стовп прямо з іншого боку під’їзної доріжки й наче спостерігала за жінкою.

Майра витягла багнет, міцно стиснула його обома руками, нахилилась і до самого руків’я протаранила ним білобоку покришку з боку водійського сидіння. Голову вона закинула назад, вискалившись і ніби сахаючись від очікування гучного вибуху, але пролунало лише раптове бездиханне «хуууууш!» – звук, який може видати якийсь мужичара після несподіваного удару в живіт. «Т-берд» відчутно просів на лівий бік. Майра висмикнула багнет, розпанахуючи діру ще більше, подумки дякуючи, що Чак гострить свої іграшки.

Вирізавши на шині, що швидко випускала повітря, нерівну усмішку, Майра обійшла до пасажирських дверцят і повторила цю дію. Їй досі не терпілося повернутися до фотографії, але вона усвідомила, що все одно рада, що прийшла. Це весело. Від думки про обличчя Генрі, коли він побачить, що сталося з його дорогоцінним «тандербердом», у ній прокидалася хіть. Бозна-чому, але Майра подумала, що, повернувшись нарешті на борт «Лізи-Марі», можливо, вона й сама покаже Королю кілька нових прийомів.

Майра перемістилася до задніх шин. Багнет різав уже не так легко, але вона допомагала йому ентузіазмом, енергійно прорізаючи боковини шин.

Коли з цим було покінчено і всі чотири шини були не просто проколоті, а розпороті, Майра відійшла на кілька кроків, щоб оцінити роботу. Вона швидко дихала й стерла піт з лоба швидким маскулінним жестом. «Тандерберд» Генрі Бофорта тепер просів на добрих шість дюймів порівняно з тим, коли вона прийшла. Він стояв на ободах із дорогими радіальними шинами, що розходилися зморщеними гумовими калюжами. А тоді, хоча її про це й не просили, Майра вирішила додати останній штрих, найважливіший. Тож протягнула кінчиком багнета по корпусу автомобіля, розколюючи ретельно відполіровану поверхню довгою кострубатою подряпиною.

Багнет тихенько й жалібно заскреготів по металу, і Майра перевела погляд на будинок, раптом упевнена, що Генрі Бофорт почув, жалюзі у вікні спальні зараз підскочать і він її побачить.

Цього не сталося, але вона знала, що вже час іти. Вона вже й так тут затрималась, і, крім того, в спальні на неї очікує Король. Майра поквапилася вниз по доріжці, повертаючи дорогою багнет у піхви і накидаючи зверху поли Чакової сорочки. Доки вона дісталася «Захмеленого тигра», повз проїхало лише одне авто, в інший бік – якщо водій не пожирав її очима у дзеркало заднього огляду, то бачив, мабуть, лише спину.

Майра сіла у своє авто, висмикнула гумку з волосся, щоб пасма впали їй навколо обличчя звичним звислим укладом, і рушила в місто. Кермувала вона однією рукою. Друга мала заняття нижче талії. Майра забігла в будинок, піднялася сходами, перестрибуючи по дві. Фотографія лежала на ліжку, де вона її й залишила. Майра скинула взуття, спустила джинси, взяла фотографію й стрибнула з нею в ліжко. Тріщини на склі зникли, Король повернув собі молодість і красу.

Те саме можна було сказати про Майру Еванс… принаймні тимчасово.