Необхідні речі

– Ні! Я все зроблю! Негайно все зроблю! Я вже встаю, бачите? Тільки зупиніть це! ЗУПИНІТЬ!

Майра скочила на підлогу зі швидкістю жінки, яка раптом відкрила, що ділить ложе з кодлом скорпіонів.

– Коли дотримаєтеся обіцянки, Майро, – сказав містер Ґонт. Тепер він говорив із якоїсь глибоко прихованої порожнечі в її голові. – Ви знаєте, що робити, так?

– Так, знаю!

Майра відчайдушно подивилася на фотографію – зображення старого хворого чоловіка з обличчям, розпухлим від років надмірного й необмеженого життя. Долоня, що стискала мікрофон, обернулася на кігтисту лапу стерв’ятника.

– Коли повернетеся після того, як виконаєте місію, – пояснив містер Ґонт, – з фотографією все буде гаразд. Лише щоб ніхто вас не бачив, Майро. Якщо вас помітять, з Ним ви більше не побачитеся.

– Не попадуся! – пробелькотіла вона. – Клянуся, мене не побачать!

І тепер, діставшись дому Генрі Бофорта, вона пригадала це застереження й роззирнулася, щоб упевнитися, що ніхто не надходить в її бік. Дорога була всюди порожня. На чиємусь голому жовтневому полі сонно каркнула ворона. Інших звуків не було. День пульсував, ніби жива істота, і земля лежала ошелешена в повільному стукоті його несезонного серця.

Майра піднялася під’їзною доріжкою, підбираючи хвіст блакитної сорочки, щоб перевірити, чи піхви й багнет усередині досі на місці. Піт стікав потоками їй по спині й під ліфчик, де все чухалося. Хоча вона цього не знала і не повірила б, якби їй таке сказали, серед заміського спокою їй вдалося здобути певну недовговічну красу. Туманне й безтурботне обличчя наповнили, принаймні на ці короткі миті, глибока рішучість і переконання, яких там ніколи не бувало. Уперше з часів школи, коли вона вирішила, що її мета в житті – з’їсти всі можливі «йоделі», «дінґ-донґи» й «гудсі рокети» у світі, у Майри виділилися вилиці. За останні, здається, чотири дні вона була надто зайнята дедалі химернішим і чудернацькішим сексом із Королем, щоб думати про їжу. Волосся, яке зазвичай висіло навколо обличчя бовтливим ковтуном, тепер було стягнуте в невеликий тугий кінський хвіст, відкриваючи брови. Ніби шоковані від такого різкого передозування гормонами й такого ж різкого скорочення цукру в крові після багатьох років щоденного надміру, більшість прищів, розсипаних у неї на обличчі, ніби непостійні вулкани, ще з дванадцяти років, тепер пощезли. Навіть більше вирізнялися її очі – великі, блакитні, майже дикі. То були очі не Майри Еванс, а якоїсь звірюки з джунглів, що може в будь-яку мить напасти.

Вона дісталася автомобіля Генрі. Тепер щось уже їхало по шосе 117 – старий гримучий фермерський фургон, що прямував у місто. Майра сховалася за переднім кузовом «т-берда» й сиділа біля радіаторної решітки, доки фургон не проїхав. Тоді знову підвелася. З нагрудної кишені сорочки витягнула складений аркуш. Розгорнула його, обережно розгладила й запхала за один із «двірників» «берда», щоб повідомлення можна було гарно прочитати.