Необхідні речі
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Клуб семейного досуга
- ISBN: 9786171290396
- Переводчик: Владимир Куч
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Необхідні речі». Краткое содержание книги:
Обережно! Ненормативна лексика!
У форматі PDF A4 збережений видавничий макет книги. (В формате PDF A4 сохранен издательский макет книги.)
– Та яке, баксів двадцять. Але я минулого тижня отримав дозвіл на полювання, і він там був. Ну і моя «мастеркард». Доведеться дзвонити в банк і просити заморозити її, якщо я його, блядь, не знайду. Але чого реально шкода, то фотографій. Мама з татом, сестри… ну, знаєш. Такі штуки.
Але найбільше Джон сумував не за фотографіями мами з татом чи сестер. Насправді найважливішою була фотографія його з Саллі Реткліфф. Клат сфотографував їх на ярмарку у Фрайбурґу десь за три місяці до того, як Саллі розійшлася з Джоном на користь тупоголового на ім’я Лестер Претт.
– Ну, – сказав Алан, – знайдеться. Грошей і карток, напевно, не буде, але гаманець і фотографії, гадаю, повернуться до тебе. Так часто буває. Сам знаєш.
– Ага, – зітхнувши, погодився Джон. – Просто… бля, постійно намагаюся згадати, чи мав його при собі, коли зранку прийшов на роботу. Не можу.
– Сподіваюся, знайдеш. Повісь на дошці оголошення про загублене, гаразд?
– Так і зроблю. І решту тут поприбираю.
– Знаю, що поприбираєш, Джоне. Розслабся.
Алан вийшов на стоянку, хитаючи головою.
Срібний дзвіночок над дверима «Необхідних речей» теленькнув, і всередину, трішки соромлячись, увійшла Барбз Міллер, високопочесна членкиня бридж-клубу Еш-стріт.
– Місіс Міллер! – привітав її Ліленд Ґонт, глянувши на аркуш, що лежав біля касового апарата. Він поставив невелику «пташку». – Як добре, що ви змогли прийти! І саме вчасно! Вас зацікавила катеринка, чи не так? Прекрасний витвір мистецтва.
– Так, я хотіла з вами про неї поговорити, – сказала Барбз. – Але, думаю, її вже продано.
Їй було важко уявити, що таку чудову річ іще не продано. Їй здалося, ніби серце трішки розбилося від самої думки. Мелодію, яку та програвала і яку, за словами містера Ґонта, він не може згадати… Барбз знала, що це за мелодія. Вона якось танцювала під неї в «Павільйоні» в Олд-Орчард-Біч із капітаном футбольної команди, а пізніше того ж вечора охоче віддала йому свою цноту під прекрасним травневим місяцем. Він подарував їй перший і останній оргазм у житті, і весь час, поки екстаз стугонів у її венах, та мелодія пронизувала її голову, наче вогняний дріт.
– Ні, вона отутечки, – сказав містер Ґонт.
Він дістав катеринку зі скляної шафки, де та ховалася за фотоапаратом «Полароїд», і поклав зверху. Як тільки Барбз Міллер побачила виріб, її обличчя засвітилося.
– Не сумніваюся, ця річ дорожча, ніж я можу собі дозволити, – сказала вона, – за один раз тобто, але вона мені дуже подобається, містере Ґонт, і якщо є хоч якась можливість оплатити частинами… хоч якийсь варіант, хоч якось…
Містер Ґонт усміхнувся. То була вишукана, приємна усмішка.
– Думаю, ви дарма переймаєтеся, – сказав він. – Ви ще здивуєтеся, наскільки розумна ціна в цієї прекрасної катеринки, місіс Міллер. Дуже здивуєтеся. Присядьте, поговоримо про це.
Вона присіла.
Він підійшов до неї.
Їхні погляди зустрілися.
Мелодія знову зазвучала в її голові.
І вона зникла.
– Я вже згадала, – сказала Аланові Джилліан Міслабурскі. – То малий Раск. Біллі, здається, його звати. Чи Брюс.
Вони стояли в неї у вітальні, у якій чільне місце займали телевізор «Соні» й гігантський розіп’ятий Ісус із гіпсу, що висів на стіні за екраном. Саме показували Опру. Судячи з того, як Ісус закотив очі під Свій терновий вінок, Алан подумав, що той би радше подивився Херальдо[122]. Або «Суд розлучень»[123]. Місіс Міслабурскі запропонувала Аланові горнятко кави, від якого він відмовився.
– Браян, – підказав він.
– Правильно! – підтвердила вона. – Браян!
На ній був яскраво-зелений пеньюар, але сьогодні вона обійшлася без червоної хустинки. Кучері завбільшки з картонні циліндри в основі рулонів туалетного паперу стояли в неї на голові, ніби чудернацька корона.
– Ви впевнені, місіс Міслабурскі?
– Так. Згадала сьогодні зранку, як прокинулася. Його батько клав алюмінієвий сайдинг у нас на будинку два роки тому. Хлопець приходив і трохи допомагав. Приємний такий.
– Ви можете припускати, що він міг там робити?
– Сказав, що хотів запитати, чи вони не шукають людину, яка б їм розчищала подвір’я від снігу взимку. Здається, так. Сказав, що прийде пізніше, коли вони перестануть сваритися. Бідний малий виглядав до смерті переляканим, і я його не звинувачую. – Вона похитала головою. Кучері м’яко заколихалися. – Мені шкода, що вона так померла… – Джилл Міслабурскі таємниче стишила голос. – Але я рада за Піта. Ніхто не знає, з чим йому доводилося миритися, живучи в шлюбі з тією жінкою. Ніхто.
122
Geraldo – таблоїдне ток-шоу американського репортера й адвоката Херальдо Рів’єри.
123
Divorce Court – американське судове телешоу, в якому розглядаються ситуації пар у процесі розлучення.