Гаррі Поттер і напівкровний принц
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Серия: Гаррі Поттер (uk) #6
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-966-7047-29-0
- Переводчик: Виктор Евгеньевич Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і напівкровний принц». Краткое содержание книги:
— А чи можна…
— Даєш чи ні?
— Але…
— Твоє слово, Гаррі.
— Я… так, але…
Перш ніж Гаррі встиг заперечити, Дамблдор занурив кришталевого келиха в рідину. Якусь частку секунди Гаррі ще сподівався, що директор не зможе торкнутися келихом рідини, проте кришталь миттєво пронизав її поверхню; коли келих заповнився по вінця, Дамблдор підніс його до вуст.
— За твоє здоров’я, Гаррі.
І він осушив келих. Гаррі перелякано дивився на нього, так міцно вчепившись за край чаші, що аж пальці заніміли.
— Пане професоре? — стурбовано запитав він. коли Дамблдор поставив порожній келих. — Як ви почуваєтесь?
Дамблдор із заплющеними очима захитав головою. Гаррі не знав, чи страждає директор від болю. Дамблдор ще раз наосліп зачерпнув келихом з чаші і знову випив.
У цілковитій тиші Дамблдор випив три повні келихи рідини. Надпивши з четвертого половину, він захитався й упав просто на чашу. Його очі були й досі заплющені, дихання важке.
— Пане професоре, — напруженим голосом запитав Гаррі, — ви мене чуєте?
Дамблдор не відповідав. Його обличчя смикнулося, ніби він міцно спав і бачив жахливий сон. Келих почав ви падати з рук; рідина з нього от-от мала вилитися. Гаррі простяг руку, схопив кришталеву посудину й притримав.
— Пане професоре, ви мене чуєте? — голосно перепитав він, і його голос луною розлігся в печері.
Дамблдор важко зітхнув, а тоді заговорив голосом, якого Гаррі не впізнав, бо ще ніколи не чув, щоб Дамблдор був такий переляканий.
— Я не хочу… не примушуй мене…
Гаррі втупився в це поблідле обличчя, яке він так добре знав, з його гачкуватим носом та схожими на два півмісяці окулярами, й не знав, що робити.
— …не подобається… хочу зупинитися… — простогнав Дамблдор.
— Ви… вам не можна зупинятися, пане професоре, — вимовив Гаррі. — Ви повинні випити все до дна, пам’ятаєте? Ви самі сказали, що повинні випити. Ось…
Ненавидячи самого себе, відчуваючи огиду до того, що робить. Гаррі силою приклав келиха Дамблдорові до рота й нахилив, щоб директор допив рідину.
— Ні… — захрипів Дамблдор, коли Гаррі знову зачерпнув келихом з чаші. — Не хочу… не хочу… пусти мене…
— Усе гаразд, пане професоре, — примовляв Гаррі; рука в нього тремтіла. — Усе гаразд, я тут…
— Припини це, припини, — стогнав Дамблдор.
— Так… так, зараз усе припиниться, — збрехав Гаррі і перехилив келиху роззявлений Дамблдорів рот.
Дамблдор закричав: його крик луною розлігся по величезній печері й понад мертвотною чорною водою.
— Ні, ні, ні… не треба… я не можу… не можу, не силуй мене, не хочу…
— Усе гаразд, пане професоре, усе добре! — примовляв Гаррі, а руки в нього так тремтіли, що він ледве зміг за черпнути шостий келих; чаша була вже напівпорожня. — Нічого з вами не діється, ви в безпеці, це все несправжнє, клянуся, що це несправжнє… випийте ще, нате, випийте…
І Дамблдор слухняно випив, наче Гаррі пропонував йому протиотруту; але, вихиливши келиха, він упав навколішки й затрясся, мов у лихоманці.
— Я сам винен, я сам винен, — ридав він, — перестань, припини це все, я знаю, що я помилився, ох, благаю, перестань, я більше ніколи-ніколи…
— Випийте, пане професоре, і все припиниться, — сказав Гаррі надтріснутим голосом, перехиляючи Дамблдорові в рота сьомий келих.
Дамблдор припав до землі й зіщулився, неначе його оточили невидимі кати; махнув рукою, мало не вибивши з тремтячої долоні Гаррі знову наповненого келиха, й застогнав:
— Не зашкодь їм, не зашкодь їм, прошу тебе, прошу, це моя вина, краще мені завдай болю…
— Нате, випийте, випийте, вам стане краще, — у відчаї лепетав Гаррі, і Дамблдор знову йому підкорився, роззявивши рота, хоч очі все одно не розплющував і тремтів усім тілом.
Аж ось він упав долілиць, кричучи й б’ючи кулаками по землі, поки Гаррі наповнював дев’ятий келих.
— Прошу, прошу, прошу, ні… тільки не це, не це, я зроблю все, що завгодно…
— Просто випийте, пане професоре, просто випийте… Дамблдор випив, наче дитина, що вмирає зі спраги, але щойно допив, як знову заволав, немовби його нутрощі горіли вогнем…
— Годі вже, будь ласка, годі…
Гаррі зачерпнув десятого келиха й відчув, як кришталь черкнув по дну чаші.
— Уже скоро, пане професоре, випийте це, випийте…
Він підтримав Дамблдора за плечі, і Дамблдор знову випив келих: Гаррі вкотре зачерпнув, і Дамблдор застогнав ще стражденніше, ніж досі:
— Я хочу вмерти! Я хочу вмерти! Припини це, припини, я хочу вмерти!