Гаррі Поттер і напівкровний принц
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Серия: Гаррі Поттер (uk) #6
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-966-7047-29-0
- Переводчик: Виктор Евгеньевич Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і напівкровний принц». Краткое содержание книги:
Дамблдор уже перелетів зубчасті фортечні вали й зіскакував з мітли; Гаррі приземлився біля нього буквально за секунду й роззирнувся.
Вали були безлюдні. Двері до гвинтових сходів, що вели вниз до замку, були зачинені. Ніде не було ні сліду сутички, ні смертельної битви, не валялися тіла.
— Що це означає? — запитав Дамблдора Гаррі, дивлячись на зелений череп з язиком-змією, що лиховісно палав над ними. — Це справжня Мітка? Чи справді когось… пане професоре?
У тьмяно-зеленому сяйві Мітки Гаррі побачив, як Дамблдор ухопився почорнілою рукою за груди.
— Піди й розбуди Северуса. — тихо, але чітко звелів Дамблдор. — Скажи йому, що сталося, й приведи його до мене. Більше нічого не роби, ні з ким не розмовляй і не скидай плащ-невидимку. Я зачекаю тут.
— Але…
— Гаррі, ти поклявся мені підкорятися… йди!
Гаррі побіг до дверей, за якими були гвинтові сходи, та не встигла його рука торкнутися залізного кільця на дверях, як він почув, що хтось біжить сюди з протилежного боку. Глянув на Дамблдора, а той показав йому жестом відійти. Гаррі відступив, одночасно виймаючи чарівну паличку. Двері рвучко відчинилися, з них хтось вискочив і крикнув:
— Експеліармус!
Тіло Гаррі в одну мить застигло й знерухоміло; він відчув спиною мури вежі, що підперли його, наче якусь хитку статую, що не могла ні ворухнутися, ні заговорити. Він не розумів, що сталося… адже «Експеліармус»це не закляття «Вогнеморозко»…
І тут, у світлі Чорної мітки, він побачив, як полетіла дугою над фортечними мурами Дамблдорова чарівна паличка, і зрозумів… Це Дамблдор знерухомив Гаррі безмовним закляттям, і йому не вистачило частки секунди, щоб захиститися самому.
Дамблдор стояв спиною до фортечного муру, його обличчя було страшенно бліде, проте воно й далі не виявляло ні паніки, ні тривоги. Дамблдор просто подивився на того, хто його роззброїв, і сказав:
— Добрий вечір, Драко.
Мелфой ступив крок уперед і швидко озирнувся, щоб пересвідчитись, що тут немає нікого, крім нього й Дамблдора. Його очі помітили другу мітлу.
— Хто тут ще є?
— Це я хотів би тебе запитати. Чи, може, ти дієш самостійно?
Гаррі побачив, як безбарвні Мелфоєві очі знову зиркнули на Дамблдора, освітленого зеленкуватим сяйвом Мітки.
— Ні, — заперечив він. — Я маю підкріплення. Сьогодні у вашій школі є смертежери.
— Ну-ну, — сказав Дамблдор, мовби Мелфой показував йому цікавий варіант домашньої роботи. — Дуже добре. Тобі вдалося їх сюди запустити?
— Так, — засопів Мелфой. — Карочє, прямо під вашим носом, а ви й не помітили!
— Геніально, — сказав Дамблдор. — Але… вибач мені… а де ж вони? Щось ніхто тебе не підтримує.
— Вони зустріли когось із охоронців. Там унизу йде бій. Карочє, вони надовго не затримаються… а я пішов перший. Я… я мушу зробити свою справу.
— Ну, то роби, дорогенький, — лагідно сказав Дамблдор.
Запала тиша. Гаррі стояв, ув’язнений у власному невидимому й непорушному тілі й нашорошував вуха, щоб почути хоч якісь звуки віддаленої битви смертежерів, а Драко Мелфой нічого не робив, просто дивився на Албуса Дамблдора, котрий, як це не дивовижно, всміхнувся.
— Драко-Драко, ти ж не вбивця.
— Звідки ви знаєте? — огризнувся Мелфой.
Він, мабуть, зрозумів, як по-дитячому прозвучали ці слова. Гаррі побачив, як Драко почервонів у зеленкуватому сяйві Мітки.
— Ви не знаєте, на що я здатний, — рішучішим тоном заявив Мелфой, — ви не знаєте, що я вже зробив!
— Та ні, знаю, — м’яко заперечив Дамблдор. — Ти мало не вбив Кеті Бел і Рональда Візлі. Ти цілий рік відчайдушно намагався вбити мене. Вибачай, Драко, але твої були надто кволі спроби… такі кволі, що я, чесно кажучи, не знаю, чи ти справді старався…
— Старався! — спалахнув Мелфой. — Я працював над цим цілий рік і сьогодні…
Десь далеко в замку Гаррі почув приглушений крик. Мелфой заціпенів і озирнувся.
— Хтось там непогано б’ється, — буденним тоном зауважив Дамблдор. — Але ти щось казав… ага, ніби ти спромігся завести в мою школу смертежерів, хоч я, зізнаюся, вважав, що це неможливо… то як це тобі вдалося?
Але Мелфой нічого не відповідав: він прислухався, що відбувалося внизу, і, здається, завмер так само, як і Гаррі.
— Може, й далі роби свою справу сам? — запропонував Дамблдор. — Що, як твою підтримку затримала моя охорона? Ти вже, мабуть, здогадався, що тут сьогодні є й члени Ордену Фенікса. Втім, навіщо тобі чиясь допомога… я без чарівної палички… і не можу захиститися.