Хроніка заводного птаха

Я знову кивнув. От порадів би власник пристанційної хімчистки, якби почув цю розмову! «Але…» — подумав я, і цей простий сполучник, наче прилипнувши до віконної шибки завдяки поверхневому натягу, не розтягнувся в досить довге речення:

— Але чому ви купуєте мені одяг, платите за стрижку й хімчистку?

Жінка нічого не відповіла, а добула із сумочки пачку «Virginia Slims» і затиснула між губами одну сигарету. Невідомо звідки з’явився високий офіціант з правильними рисами обличчя і, звичним рухом руки чиркнувши сірником, що своїм приємним звуком, здавалось, збуджував апетит, підніс його до її сигарети. Після того офіціант протягнув нам меню, але жінка, навіть не глянувши на нього, сказала, що сьогоднішні головні страви нас не цікавлять.

— Принесіть мені овочевий салат, рогалик і що-небудь з білої риби. Салат приправте трошки перцем. А ще подайте мінеральної води з газом. Льоду не треба.

Меню передивлятися я лінувався, а тому замовив те саме. Уклонившись, офіціант пішов. Реальність, здавалось, усе ще не могла мене відшукати.

— Я просто запитую з цікавості, — зважився я знову сказати. — Без особливого наміру. Я не маю нічого проти того, що ви мені всього накупили, але чи варто на це стільки часу й грошей витрачати?

Як і раніше, відповіді не було.

— Мені просто цікаво, — повторив я.

Знову мовчанка. Байдужа до мого запитання, жінка зацікавлено розглядала картину олійними фарбами, що висіла на стіні. Як мені здавалося, картина зображала італійський сільський краєвид — старанно підстрижені сосни й кілька селянських домів з червонястими стінами вздовж пагорба. Доми невеликі, але привабливі на вигляд. «Цікаво, які там люди живуть? — подумав я. — Напевне, нормальні люди, в яких і життя нормальне. Загадкові жінки не купують ні сіло ні впало костюмів, туфель і годинників, їм не треба роздобувати силу-силенну грошей, щоб придбати висохлого колодязя». Я по-справжньому заздрив тим людям, що жили в такому нормальному світі. «От якби можна було зараз опинитися в цій картині! Зайти в який-небудь дім, випити вина, залізти під ковдру й, ні про що не думаючи, заснути».