Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

Серед інших можна виокремити кілька одночасних описів цього процесу: «Нюрнберзький процес» Р. Купера (Penguin, 1946) — особисті спогади від кореспондента «Лондон Таймс», майже такі ж захопливі, як і «Нюрнберзький щоденник» американського військового психолога Густаве Гілберта (Farrar, Straus, 1947). До інших «обов’язкових до прочитання» текстів можна віднести три статті Джанет Фланнер у тижневику «New Yorker», передруковані у «Janet Flamer's World», ред. Ірвінг Дратман (Seeker & Warburg, 1989); есе Марти Геллхорн «Шляхи слави», «Перед лицем війни» (Atlantic Monthly Press, 1994); і розділ «Оранжерея з цикламенами І» з книги Ребекки Вест «А Train of Powder» (Ivan R. Dee, 1955). Я також скористався творами двох суддів: «Juge à Nuremberg» Робера Фалько (Arbre Bleu, 2012), і «In Brief Authority» Френсіса Біддла (Doubleday, 1962). Телфорд Тейлор подає багато інформації у своїй книзі «Анатомія Нюрнберзького процесу» (Alfred A. Knopf, 1993), яку плідно доповнює «Нюрнберзький процес», що його написали Енн Туса і Джон Туса (Macmillan, 1983).

Насамкінець мушу згадати низку інших наукових праць: важлива стаття Ани-Філіпи Врдольяк «Права людини і геноцид: праця Лаутерпахта і Лемкіна у сучасному міжнародному праві», Європейський часопис міжнародного права 20 (2010): 1163-94; «Геноцид у міжнародному праві» Вільяма Шабаса (видавництво Кембриджського університету, 2009); «Злочини проти людяності» Джофрі Робертсона (Penguin, 2012); і «Право, війна і злочин: судові процеси і переосмислення міжнародного права» Джеррі Сімпсона (Polity, 2007). Що стосується моїх робіт, то я спирався на дві опубліковані праці — «Від Нюрнберга до Гааги» (видавництво Кембриджського університету, 2003) і «Правосуддя для злочинів проти людяності», у співавторстві з Марком Латтімером (Hart, 2003) — і «Безправний світ» (Penguin, 2006).