Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова
- Автор: Сендс Філіп
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-440-0
- Переводчик: Павло Мигаль
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова». Краткое содержание книги:
Чому Львів став точкою відліку сучасного міжнародного права? Який стосунок до цього мають найвидатніші юристи-міжнародники Лаутерпахт і Лемкін, чиї зусилля привели до того, що терміни «злочини проти людяності» та «геноцид» включили до суду у Нюрнберзі? Вибудовуючи потужну подорож-медитацію, у якій на шляху пам’яті злочини й провини залишають шрами у поколіннях, з прогалинами, що завжди будуть таємницями інших, автор врешті знаходить й для себе несподівані відповіді на питання про свою сім’ю.
У цій книжці — спроба поговорити про минуле, в ній відчитаєте водночас історичну детективну історію, історію родини й законний трилер, у якому Філіп Сендс подорожує між минулим і сьогоденням, переплітаючи кілька історій в одне ціле.
Про життя Герша Лаутерпахта написано чимало. Відправним пунктом є енциклопедична довідкова праця його сина Елігу «Життя Герша Лаутерпахта» (Видавництво Кембриджського університету, 2010). Я також скористався збіркою есе під назвою «Європейська традиція у міжнародному праві: Герш Лаутерпахт», надрукованою у Європейському журналі міжнародного права 8, № 2 (1997). Елі Лаутерпахт надав мені доступ до особистого архіву його батька, включно з записниками, фотографіями, кореспонденцією та іншими документами, серед яких не останнє місце займають оригінали проектів двох Нюрнберзьких промов, які він написав для сера Гартлі Шовкросса 1945 і 1946 років.
Про Рафала Лемкіна і про термін, який він вигадав, написано ще більше. Здебільшого я покладався на мемуари Лемкіна, які довго не були опубліковані, починаючи з копії рукопису, який доступний у Нью-Йоркській публічній бібліотеці, але нещодавно отримав змогу користуватися версією, підготованою до друку Донною-Лі Фріз (Видавництво Єльського університету, 2013), — «Цілком неофіційно». Я використовував новаторську працю Джона Купера «Рафал Лемкін і боротьба за Конвенцію про геноцид» (Palgrave Macmillan, 2008), яка була першою повноформатною біографією Лемкіна (нещодавно перевидана у м’якій обкладинці), і також посилався на книгу Вільяма Корі «Епітафія Рафалу Лемкіну» (Jacob Blaustein Institute, 2001) і чудову добірку есе за редакцією Аґнєшки Б’єньчик-Міссала і Славоміра Дебскі «Рафал Лемкін: герой людства» (Польський інститут міжнародних відносин, 2010). Не менш багатою на інформацію є прекрасна стаття Джона Баррета «Рафал Лемкін і «геноцид» у Нюрнбергу, 1945–1946» зі збірки «Конвенція про геноцид: шістдесят років після прийняття», ред. Крістофа Сафферінга та Екарта Конзе (Asser, 2010), 35-54. Серед інших джерел, якими я користувався були: Саманта Пауер «Проблема з пекла» (Harper, 2003), дві роботи Стівена Леонарда Якобса «Погляд Рафала Лемкіна на геноцид нацистів» (Bloch, 2010) і «Лемкін про геноцид» (Lexington Books, 2012), також мені пощастило ознайомитись з рукописом Дугласа Ірвін-Еріксона «Рафал Лемкін і геноцид: політична історія «геноциду» у теорії і праві» (видавництво Пенсільванського університету, готується до друку), це важливий внесок у науку. Документи з особистого архіву Лемкіна які розкидані по всій території Сполучених Штатів, і їх можна знайти у збірці «Raphael Lemkin Collection», Р154, Американське єврейське історичне товариство у Нью-Йорку; «Raphael Lemkin Papers», МСб0, Американський єврейський архів у Клівленді; «Lemkin Papers», Нью-Йоркська публічна бібліотека; Бібліотека рідкісної книги і рукописів, Колумбійський університет; і дослідницький центр Томаса Додда Коннектикутського університету.
Перша розповідь про життя Ганса Франка, на яку я натрапив і яка залишила найяскравіше враження, — це та, яку написав його син Ніклас. Спершу, у 1987 році, її було видано під назвою «Der Vater» (Bertelsmann), а згодом у скороченому варіанті в англійському перекладі (надто скороченому, за словами Нікласа) під назвою «У тіні Рейху» (Alfred A. Knopf, 1991). Я посилався на Станіслава Пьотровскі, ред., «Щоденник Ганса Франка» (PWN, 1961), і перекладені уривки рукопису, який Франк написав у своїй камері нюрнберзької в’язниці, «У тіні шибениці» (виданої посмертно його дружиною у Мюнхені у 1953 році і доступної лише німецькою мовою); Пьотровскі стверджує, що цей рукопис і машинопис, який затвердив Франк, було змінено, деякі речення було пропущено, а інші — «спрямовані проти польського народу». Я почерпнув багато інформації з ґрунтовних досліджень Мартіна Гусдена «Ганс Франк: Lebensraum і Голокост» (Palgrave Macmillan, 2003) і Дітера Шенка «Ганс Франк: кронюрист Гітлера і генерал-губернатор» (Fischer, 2006), а також Леона Голденсона «Нюрнберзькі бесіди: розмови з підсудними і свідками» (Alfred A. Knopf, 2004). Докладний опис повсякденного життя Франка можна знайти в його щоденниках (Diensttagebuch), уривки з цих щоденників, перекладені англійською мовою, можна знайти у 29 томі зібрання «Судовий процес над головними воєнними злочинцями перед Міжнародним військовим трибуналом»(Trial of the Major War Criminals Before the International Military Tribunal).
У вивченні Нюрнберзького процесу нічим не можна замінити уважного прочитання стенограм судових слухань і документальних свідчень, які були на столі перед суддями, їх можна знайти у зібранні «Судовий процес над головними воєнними злочинцями перед Міжнародним військовим трибуналом» (Nuremberg, 1947), що налічує сорок два томи і доступне за веб-адресою http://avalon.law.yale.edu/subject_menus/imt.asp. Я активно користувався офіційною доповіддю Роберта Джексона на Міжнародній конференції з питань військових судових процесів (1945); «Robert Н. Jackson Papers» з бібліотеки Конгресу США, відділ рукописів, штат Вашингтон; і чотирма великими альбомами пам’яток, які складала Марджорі Лоуренс і які приватно зберігаються родиною Лоуренс вдома у Вілтширі.