Вогнедан, Повелитель… [uk]

Опісля Гнізда Драконів Вогнедан зі своїм почтом навідав у Дубні суддю Люта Дубового. Поштивий урядовець тут таки відрекомендував принцу свою дружину, ту саму панночку, задля якої від навчився віршувати. Пані Квітослава Дубова з вигляду не поступалася донькам вельмож, і приятелі від усього серця привітали суддю зі вдалим шлюбом.

- Їдете сватати зелемінську князівну? — спитав пан Лют за урочистим обідом, урядженим на честь наступника трону, — дівчина вродлива, але…

Знов але… Вогнедан до того якось не звертав уваги на те, що Чаяну недолюблюють ті, хто її знав. Суддя ж починав з зелемінського прикордонника, тоді за бойові заслуги потрапив до особистої охорони князя Володаря і часто бачив його доньку.

— Може це й не дуже призвоїто, — Лют поглянув на свою спокійну усміхнену жону-дивну, — але я маю вам сказати, мій принце, що ця панночка якась… не така, як усі. Вона і добра, і привітна, але чогось в ній не вистачає… Не я один це помічав. По Зеліборському палацу чутки ходили, ніби вона розділилася духом з паном Ольгом Володаревичем, з яким є двійнею.

Вогнедан зацікавлено позирнув на суддю, але той затримувався з оповіддю, все переглядаючись з молодою жоною. Нарешті Дубові мовою, відомою лише молодому подружжю, дійшли до злагоди, і суддя повів далі.

— Я, вельможне панство, з панною Квітославою познайомився у Зеліборі. Вона з роду Творимирів, і була наближеною панною княгині Рогволоди. Моя дружина чудово знає двійнят Володаревичів, трохи не з дитинства. Відомо, що двійня дивних є духом одне. Вони один одного відчувають на відстані, коли одному боляче, то й іншому болить, а якщо одне вмре — то й друге вмерти може. Або… Ну, не з розуму зійти, а наче в забуття яке-то впасти. Буває з того забуття виходять, буває — ні… Та ви й самі про це все знаєте краще за мене. Так от, коли Ольг з Чаяною були підлітками, вони раптом захворіли. Пан Ольг забувся наче сном смертним, а панна була в такому стані, що вже і сподівання… Жоден цілитель не міг визначити, що сталося, аж поки з далекого хутора не прибув знаменитий відун на ім’я Мислик. Наготував він ліків, вжив Сили своєї — і очуняла панна. А пан Ольг все ще у тому забутті перебував. Довго не прокидався — місяців зо три минуло. Тоді одужав.

Ну, що там сталося, княжа родина не розголошувала. Але ж не зав’яжеш роти добрим людям і дивним. Говорили, і пані Квітослава може підтвердити, що нібито оце дівча Чаяна, прочитавши про те, що одне з двійнят, загинувши, має забрати з собою іншого, злякалася, що помре раніше за Ольга, а отже… Дитина вона розумна, щось почитала в стародавніх записах, наварила якогось зілля і випила вдвох з братом, котрий їй довірився. Хвала Богам, що обоє зосталися живими, але з того часу вони з братом начебто не двійня. Тобто зовсім одне одного не відчувають. Ні подумки, ні ще якось… Пан Ольг, нібито, дуже над цим побивався, тяжко йому було без цього дару, а панночка йому: «Нічого, зате тепер ми є незалежними. Якщо мені доведеться раніше померти — ти ще проживеш довгий вік».