Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00247-9
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання». Краткое содержание книги:
В сборник избранных произведений известного американского писателя (род. в 1920 г.) вошли фантастические повести “Марсианские хроники” и “451° по Фаренгейту”, автобиографическая повесть “Вино из одуванчиков” и сюжетно связанный с ней цикл рассказов
Жінка зачудовано дивилася на нього своїми темними очима.
- Коли ви хочете що-небудь продати... - почала вона.
- Ні, постривайте! - вигукнув він. - Яке це місто? Жінка зміряла його поглядом.
- Не розумію, про що ви питаєте. Як можна бути в місті і не знати його назви?
Здавалося, у капітана було одне бажання: сісти під гіллястою яблунею в затінку і трохи прийти до тями.
- Ми не місцеві, - нарешті промовив він. - Ми хочемо знати, як утворилося це місто і як ви сюди потрапили.
- А ви що, провадите перепис населеня?
- Ні.
- Всім відомо, що це місто виникло 1868 року, - нетерпляче сказала жінка. - Може, ви граєте в якусь гру?
- Ні, це не гра! - вигукнув капітан. - Ми з Землі.
- Ви хочете сказати: з-під землі? - перепитала, не розуміючи, жінка.
- Ні, ми прибули на кораблі з третьої планети, з Землі. І приземлилися на четвертій планеті, на Марсі...
- Це місто зветься Грін-Блаф, - почала пояснювати жінка, ніби малій дитині. - Воно лежить в штаті Іллінойс на американському континенті, оточеному Атлантичним і Тихим океанами. Наш світ люди називають Землею. А тепер ідіть собі з богом. Бувайте.
І жінка пішла з холу, провівши пальцями по бісерній завісі. Троє мовчки перезирнулися.
- Давайте подивимося, що там за завісою, - запропонував Ластіг.
- Та що ви! Ми ж у приватному домі. О боже, це просто неймовірно!
Вони вийшли на ґанок і сіли на східцях.
- Як ви гадаєте, Гінкстоне, може, ми якимсь чином збилися з дороги і прилетіли назад на Землю?
- Як це могло бути?
- Не знаю. Я сам нічого не знаю. О боже, я скоро збожеволію від різних думок. Наші хронометри безперестану реєстрували пройдену відстань. Ми проминули Місяць і взяли курс на Марс. Ми на Марсі, це безперечно.
- А що, коли ми випадково заблудилися в чотирьох вимірах, у часі й просторі, і приземлилися на Землі тридцять чи сорок років тому?
- Та ну вас, Ластігу!
Ластіг підійшов до дверей, подзвонив і гукнув у прохолодну сутінь кімнат:
- Який зараз рік?
- Тисяча дев’ятсот двадцять шостий, звичайно, - відповіла жінка, сидячи в кріслі-гойдалці й сьорбаючи лимонад.
- Ви чули? - обернувся до своїх супутників Ластіг. - Дев’ятсот двадцять шостий рік! - несамовито вигукнув він. - Ми прибули назад у минуле! Це - Земля!
Троє людей сиділи на східцях, охоплені подивом і жахом. Руки конвульсивне сіпались у них на колінах. Нарешті капітан сказав:
- Чого-чого, а такого я не сподівався. Зараз я відчуваю звичайнісінький страх. Як усе це могло статися? От якби нам сюди Ейнштейна!
- Чи хоч одна людина в місті повірить нам? - озвався Гінкстон. - Може, ми граємося з чимсь небезпечним? Я маю на увазі - з часом. Чи не краще нам знятися одразу й полетіти додому?
- Ні. Спробуймо зайти ще в один дім.
Вони зупинили свій вибір на біленькому котеджі, що стояв під великим дубом через три будинки.
- Я прагну мислити якомога логічніше, - мовив дорогою капітан, - бо, на мою думку, наші здогади ще далекі від істини. Припустімо, Гінкстоне, що ви маєте рацію і міжпланетну подорож було здійснено багато років тому. І коли земляни прожили на Марсі якийсь час, їх охопила туга за рідною Землею. Спочатку вони заслабли на невроз, а потім і на справжній психоз. Люди стояли перед загрозою масового божевілля. Що б ви робили як психолог, коли б перед вами постала така проблема?
- Гадаю, я доклав би всіх зусиль, щоб Марс поступово став схожий на Землю. Якби була можливість, я б відтворив тут кожну земну рослину, кожну дорогу, кожне озеро і навіть кожен океан. Потім за допомогою якогось масового гіпнозу я переконав би кожного жителя такого міста, що вони живуть на Землі, а не на Марсі.
- Що ж, непогано, Гінкстоне. Мабуть, ми натрапили на правильний слід. Ота жінка лише вважає, що живе на Землі. Це рятує її від божевілля. І вона, і всі інші жителі цього міста стали об’єктом не баченого досі за масштабами гіпнотичного експерименту.
- Саме так, сер! - вигукнув Ластіг.
- Правильно! - сказав Гінкстон.
- Ну от, - зітхнув капітан. - Тепер, коли ми знайшли якесь більш-менш логічне пояснення, стало легше на душі. А то мене аж занудило від цих розмов про час і про те, що ми летіли вперед, а прилетіли назад, і про те, що наша ракета мандрувала в часі. Тепер зовсім інша річ. - Капітан посміхнувся й додав:-Здається, ми завоюємо тут неабияку популярність.
- Ви гадаєте? - кинув Ластіг. - Не забувайте, що ці люди втекли з Землі так, як тікали зі своєї батьківщини перші американські колоністи. Може статися, вони зустрінуть нас без особливого ентузіазму. А може, навіть спробують прогнати або вбити нас.