Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання

Цікаво, що це місто живе в 1926 році, отже, до народження будь-кого з моїх людей. В той час мені минуло шість років, і саме тоді були в моді пластинки Гаррі Лодера, картини Мексфілда Періша та бісерні завіси, всі співали “Прекрасну Огайо” і процвітала архітектура початку XX століття. Що, коли марсіани створили місто за зразками, взятими виключно з моєї пам’яті? Адже недарма кажуть, що найчіткіші спогади - це спогади дитинства. І, збудувавши місто за моїми спогадами, вони заселили його найдорожчими для екіпажу ракети людьми, що жили в пам’яті кожного з нас.

Що, коли оті двоє у сусідній кімнаті зовсім не батько й мати, а марсіани, які весь час тримають мене під гіпнозом?

А отой духовий оркестр? Якщо це справді підступний план, то його задумано і здійснено блискуче. Спочатку заморочили голови цьому дурневі Ластігу, потім Гінкстону, далі зібрали натовп, і весь екіпаж ракети, уздрівши матерів, тіток, дядьків, коханих, які померли років десять - двадцять тому, цілком природно, забув усі накази і вискочив надвір, залишивши ракету напризволяще. Що може бути природніше? Що може бути невинніше? Що може бути простіше? Тобі не до запитань, коли раптом бачиш живою свою небіжчицю-матір: ти надто щасливий у цю хвилину. Отак нас сьогодні розрізнили, і ми опинилися в різних будинках, у чужих ліжках, беззбройні, а ракета тим часом лежить порожня під місячним сяйвом. Який був би жах, коли б виявилося, що мій здогад щодо хитрого плану марсіан: розрізнивши, полонити нас і вбити - справедливий! Можливо, десь серед ночі мій брат, який лежить поряд у ліжку, змінить свій вигляд і стане зовсім іншою, страшною істотою, марсіанином. Що може бути для нього простіше - обернутися і встромити ножа мені в серце? І в усіх інших будинках на цій вулиці десяток-другий інших братів чи батьків раптом змінять свою подобу, візьмуться за ножі та й спровадять на той світ земних гостей, які, нічого не підозрюючи, спокійно сплять...”