Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 1
- Автор: Думанська Оксана
- Серия: Хроніка пригод Ґеня Муркоцького #1
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: ВК «АРС»
- ISBN: 978-966-2739-06-0
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 1». Краткое содержание книги:
Анеля вийшла серед перших — за нею чоловік у військовому однострої. Юрась опустив очі на бруківку...
Минув тиждень. За цей час нишпорка уже був певен, що саме Пайкарт продає на чорній біржі стодоларові банкноти, які видруковує у своїй лабораторії, добре обладнаній електричними приладами, мідними пластинами і найновішими фотоапаратами. Юрась не мав часу на проходи, щоб десь випадково зустріти Анелю, і його порив стих, як стихає вітер, зачепившись за крони дерев.
Ще кілька днів — і під час обшуку на віллі Пайкарт змушений був зізнатися у своїх оборудках. Дві валізи з фальшивими банкнотами очікували на кур'єра. Він незабаром з'явився — чоловік у військовому однострої. У внутрішній кишені мундира лежали два паспорти, з яких стало зрозуміло, що Анеля та Збіґнєв Матичинські, мешканці Варшави...
«Вона до цього не має ніякого дочиніння, — переконував сам себе Маґдебурко, змучений безсонням. — Така красуня! Вони просто ховаються за неї, як за завісу. Бідна жінка!»
«Бідна жінка»(за новим паспортом — Ізабеля Машитинська) тим часом утікала зі Львова до своєї молодшої сестри Еви в Дебрецен. А Болєслав Пайкарт, як і Збіґнєв Матичинський, сидів у криміналі і розмірковував над написом на своїй віллі.
16.
асом кажуть: від щастя втратив голову. Це сталося з Адамом Кендзьорівським, що ніколи не сподівався на узвичаєний родинний побут, яким тішилися його знайомі та колеги. Хоча це питання — чи тішилися? На перший погляд все виглядає просто люкс, навіть підкаблучник чи рогоносець на людях видаються вповні щасливими батьками і мужами.
Жозя, як ласкаво називав Адам свою дружиноньку, пишалася освіченим чоловіком і разом із ним ображалася на Малермана, власника газети, коли той в черговий раз убивав шалену ідею Кендзьорівського. Цього разу він замислив усі рекламні оповістки — віршувати.
— Ось послухай, — відволікав Адам свою дружину від звиклих жіночих клопотів. — Сідай біля мене!
І, обійнявши Жозю за стан, декламував:
Жозя умлівала (чи вдавала, що умліває?), ніби від слізливого романсу або від Адамових повідомлень про затроєння вероналом, випадіння з вікна другого поверху та самостріл через нещасне кохання.
— Який ти умілий в письмі! — вигукувала вона. — Ґеню, Ґеню, йди послухай таткові вірші!
Ґеньо, гімназист молодших класів, знехотя приходив з другого покою, щоб потішити названого татка, який в таку мить був особливо щедрим і міг підкинути кілька монеток на солодощі.
Ґеньо посміхався: рядочок рівненьких білих перлинок порідшав, в щілинах видно було, як з ясен висунулися тверді широкі зуби — прикмета хижацького характеру і доброго здоров'я.
Звісно, віршувальні вправи татка наводили на нього нудьгу, але треба було дотримуватися маминих порад, яка була певна, що нервозний підтоптаний Адам довго не проживе — і тоді вона з сином заволодіє таким гарним помешканням, де все буде влаштовано інакше...
І як у воду дивилася. За місяць у Малермановій газеті повідомили таке:
«У п'ятницю у Львові о 6-й вечора можна було бачити справжній фрагмент криміналістичної фільми. На вулиці Браєрівській, а пізніше Міцкевича кількох поліцаїв гнало за бандитом, який відстрілювався і втік, смертельно поранивши репортера Адама Кендзьорівського, що випадково опинився на місці пригоди.
Слід зауважити, що утеклий володіє кількома мовами і робить вражіння інтелігентної людини, та це не завадило йому позбавити життя ні в чому не повинного вірного лицаря гострого пера і блискучого слова, яким ми завжди знали Адама Кендзьорівського».