Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 1

Гімназійна наука, хоч і не завершилася матурою, та заклала хлопцеві навички логічного мислення. Він подумав, що всі новини збігаються на ринок, як куховарки аристократичних родин. Тому щодня крутився між рядами і прислухався до балачок. Спитаєте, де ж ночував? Коли під мостом, коли під муром костелу — це лише додавало снаги в пошуках буддистів і спонукало до ранкових гімнастичних вправ.

І таки дочекався. Троє зовсім лисих чоловіків, завинуті у помаранчеву тканину, отаборилися неподалік міського парку. Так сказала вертка служниця різникові, що краяв волову печінку не ножем — мечем шаленця Атілли[35].

Стасьо пішов їх шукати. Дорогою розмірковував над тим, що за останній час пережив більше пригод, ніж за все своє попереднє життя. Наближалася зима, а він не має куди голови прихилити. Повертатися до Кендзьорівського і перепрошувати зі сльозами на очах — не випадало. А раптом там уже його мають за професійного ошуканця? Небезпечно... Пересидіти в передмісті — у годувальниці? Та чи вона ще жива? Молочний брат Місько? Сто років його не видів... Максиміліян Морґен? Той все розповість своєму таткові. Фальшиві документи на прізвище Крузенштарн лишилися у Еви на знак того, що він повернеться задля мандрівки у гавайський рай. Чи не віддасть їх поліціянтам, коли набридне чекати на коханця?

Троє буддійських монахів сиділи під старою липою. Навколо стояли небагаті міщани: ремісники, служниці, покоївки, ткалі, кравчині. Жінки переважали. Вони з острахом і з співчуттям слухали наспівну мову найстаршого монаха, хоча не могли нічого з того втямити.

Стасьо спостеріґав здалеку — з-за кущів. Почув легенький подзвін: це калатав малесенький дзвіночок у руках старого. Його молодші попутники сиділи мовчки, опустивши лисі голови. Чи подумки молилися, чи пірнули у якусь нірванну, щоб зректися всього навколишнього?

Жінки позітхали, перемовилися між собою та й пішли, полишивши монахам бурштинові груші, пізні осінні яблука, булки і навіть пляшку домашнього вина. Чоловіки (їх було троє-четверо) смалили цигарки, ніби чекали якогось дійства. Потім підійшли до монахів і почали ґвалтовно вимотувати їх з одіжі. Почулося: «Пинзет! Пинзет!»[36]

Стасьо не зчувся, як скочив на захист покривджених. Він не думав, що сам проти гурту і нізвідки чекати на поміч, що в тих батярів можуть бути ножі за халявами, а він голіруч, що тут йому й смерть, якщо Будда не пильнує своїх посланців.

Ошалілі нападники відступали перед Стасьовими кулаками не стільки від страху, як з несподіванки. Один з монахів виручив хлопця, схопивши доброго бука. А тут ще й жінки озирнулися на галас та й зчинила рейвах! Нападники відбігли з погрозами і прокляттями.

Весь цей час нетривалої сутички найстарший монах сидів незворушно з блаженною посмішкою на зморшкуватому обличчі і час до часу хилитав дзвіночком. Задиханий Стасьо упав на землю попри босі ноги старого.