Витязь у тигровій шкурі

Влучно бив стрілою звіра,- як поцілив, так і клав;

З піль вернувшись, на майдани йшов, охочий до забав,

Вдома в мене шум бенкетний ні на хвилю не вгавав;

Та рубінно-кришталевий лик моє життя забрав!

Нагло вмер старий мій батько, бо для всіх день смерті дан.

Припинив усі забави, втіхи кинув Фарсадан.

Як про смерть його дізнався, то зрадів ворожий стан.

Радість - ворогу, скорбота - для тутешніх поселян.

Був я цілий рік в жалобі, вбитий злигоднями враз;

Денно й нічно сумувавши, побивався повсякчас.

І прийшли двірські вельможі, принесли царський наказ:

«Таріеле, більш жалоби не носи, послухай нас.

Ми сумуєм теж, що згинув воєвода мужніх лав».

Цар просив жалобу зняти, сто скарбів мені давав,

Віддавав мені всю владу, що колись мій батько мав:

«Станеш нашим амірбаром, носієм владарських прав».

Я палав огненно. Спогад роз'ятрив душевну рану,

Та двірські зняли жалобу, на мій схудлий стан убрану;

Того ж дня царі індійські, гідно їх царського сану,

Влаштували пишну учту, щоб мені явити шану.

Сівши поруч, потішали дух мій ласкою і чаром:

«Як отець, таким же станеш ти звитяжцем незабаром».

Замінить отця, жахнувшись, я перечив їм, та даром,

Бо скоритися їм мусив, мусив стати амірбаром.

Що тобі іще повісти? Розповів я давню справу.

Тяжко згадувать колишнє, відживлять минулу славу!

Світ мінливий, світ несталий нам являє суть лукаву,-

Іскри, викресані світом, палять душу без угаву!»