Принцеса і королева, або Чорні та Зелені
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: Світ "Пісні льоду та вогню" #1
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Принцеса і королева, або Чорні та Зелені». Краткое содержание книги:
ПОПЕРЕДЖЕННЯ: немає жодного сенсу читати повість як окремий твір без знайомства зі світом «Пісні льоду та вогню». Конче необхідно ознайомитися хоча б з першим романом циклу, «Гра престолів», щоб розуміти місце дії та контекст подій.
Читачеві пропонується самодіяльний, некомерційний, не опублікований на папері переклад повісті на українську мову, зі значними елементами експериментальної літературної адаптації до наших східноєвропейських теренів. Багато географічних назв, титулів, елементів державності та побуту, ба навіть імен мають в цьому перекладі цілком українське звучання або колорит прилеглих і споріднених народів. Традиція такого перекладу Дж. Р.Р. Мартина була започаткована у роботі над романами «Гра престолів» і «Чвара королів», а також трьома додатковими повістями циклу, і продовжується нині повістю «Принцеса і королева».
Номери та назви розділів (умовні, за місцем подій) додані при перекладі. У оригінальному тексті поділ на розділи відсутній. Внесено також незначні композиційні зміни.
Переклад В.Бродового, грудень 2013 — січень 2014 р.
Молодший брат Аегона, принц Візерис, не мав способу втекти з думбаса. Але хлопець він був меткий, тому сховав драконяче яйце, перевдягнувся у просолене дрантя і спробував прикинутися простим хлопчаком-корабельником. Та його зрадив один зі справжніх жеглярчуків, і принц потрапив у полон. Першим зрозумів, кого він тримає у руках, один з тирошійських капітанів, але адмірал флоту, Шарако Логар з Лису, миттю позбавив його цінної здобичі.
Коли принц Джакаерис з’явився над вервечкою лисенійських галер верхи на Вермаксі, в повітря йому назустріч злетіла хмара стріл та списів. Жеглярі Тріархії вже стрічали драконів у битві, коли воювали з принцом Даемоном на Порогах. Ніхто не міг би звинуватити їх у боягузстві — адже вони ставали до бою проти драконового вогню, маючи в руках лише звичайну людську зброю.
— Вбийте наїзника — і дракон втече сам! — бадьорили їх керманичі та очільники.
Запалав один корабель, тоді інший, і все ж вояки з Вільних Міст стояли міцно… аж поки не залунав страшний крик, і всі не побачили навколо Драконощовби нові крилаті тіні, що повертали до бойовиська.
Одна річ — битися проти одного дракона, і зовсім інша — проти п’яти. Коли на кораблі налетіли Срібнокрилка, Вівцекрад, Морський Серпанок та Вермітор, вояків Тріархії зрадила мужність. Лава бойових кораблів розвалилася, одна галера за іншою силувалася утекти. Дракони падали згори, наче блискавки, випльовували кулі вогню: блакитного та жовтогарячого, червоного та золотого, щоразу яскравішого. Один корабель за іншим спалахував і розвалювався на шматки або тонув у вихорі полум’я. Люди з вереском падали у море, охоплені вогненними язиками. Високі стовпи чорного диму ставали над морем. Здавалося, надії нема, і для корабельників усе втрачено…
…аж тут Вермакс пірнув надто низько і звалився у море.
Чому і як саме дракон впав у воду того дня — про те нині оповідають різне. Дехто стверджує, що якийсь арбалетник примудрився влучити сталевою стрілою драконові у око, але це надто вже підозріло нагадує смерть Мераксеса у Дорні за багато років перед тим. Кажуть і про те, що один жегляр у воронячому гнізді на щоглі мирійської галери зачепив Вермакса гаком-кішкою на мотузці, коли той пролітав низько над кораблями, сіючи жах. Один з пазурів «кішки» знайшов щілину між двох лусочок, глибоко уп’явся в плоть, і тут драконові погано прислужилася його власна швидкість: жегляр завив інший кінець мотузки навколо щогли, і вага корабля разом з силою Вермаксових крил допомогла видерти у череві дракона довгу криву дірку. Болючо-гнівний вереск чудовиська було чути крізь галас битви аж у Прянищі. Політ дракона скінчився жахливо. Вермакс падав, пихкаючи димом, верещав і бив пазурами воду. Ті, хто вижив того дня, розповідали, що дракон намагався злетіти знову, але врізався у палаючу галеру. Дерево тріснуло, щогла впала, і дракон, судомлячись, заплутався у линвах. Корабель перекинувся і потонув, забравши Вермакса з собою на дно.
Розказували, що Джакаерис Веларіон зістрибнув зі спини свого звіра і на кілька ударів серця вчепився в якийсь уламок, що спливав димом на воді. Але його помітили арбалетники з найближчого мирійського корабля, почали пускати стріли і влучили спершу раз, а потім знову і знову. Стріл мирійці не шкодували; нарешті одна вдарила принца у шию, і Джакаериса проковтнуло море.
Битва у Гирлі на північ та південь від Дракон-Каменя вирувала всю ніч. Вона й досі лишається однією з найкривавіших сутичок на морі в усій відомій нам історії. Адмірал Тріархії Шарако Логар вивів у море з Порогів об’єднаний флот з дев’яноста мирійських, лисенійських та тирошійських бойових кораблів; хіба що двадцять вісім так-сяк дошкутильгали назад.
Нападники проминули Дракон-Камінь, вважаючи, напевне, старовинну твердиню Таргарієнів надто міцною для приступу, але зібрали тяжку данину з острова Плавень. Місто Прянище брутально сплюндрували — будинки палили, тіла чоловіків, жінок та дітей нівечили на вулицях і лишали на поталу мартинам, щурам і стерв’ятникам. Після погрому місто вже ніколи не відбудувалося знову. Інше містечко — Приплив — теж піддали вогню та грабунку. Всі скарби, які свого часу привіз зі сходу Морський Змій, зжер вогонь, а слуг його дому вирізали, коли ті намагалися уникнути пожежі. Флот Веларіонів втратив мало не третину своєї сили. Загинули тисячі людей. Але жодна з тих втрат не могла рівнятися з втратою Джакаериса Веларіона, принца Дракон-Каменя і спадкоємця Залізного Трону.