Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин
- Автор:
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 966-03-2558-4
- Жанр: Народные сказки
Электронная книга - «Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин». Краткое содержание книги:
Нім лис пішов по кури — то вдень було — і нема де дістати. Але же господині давали там курям їсти в шопі, а він зайшов до шопи та го там заперли, зачинають справу робити з лисом. Тим часом вовк ся сів на бік і чекає. Жде, жде, жде — нема таки лиса. Що ж буде? Дивиться — йде вже через гору такий здертий, такий збитий, а таки єднак єдну курку несе, в ксьондза дістав. Приходить він до того вовка, а вовк питається: «Чо ти ся так бавив, же я на тебе так чекаю? Тобі ся й тото належить, що вона тобі хтіла зробити, та змій». — «Та я, — каже, — таки був би-м і мав в селі, як йим йшов по кури; тільком зайшов ті кури брати, як мня в стодолі заперли і зачали в мені кусть ломати, то мені прикріше там було, як тобі ту сидіти. «Подивися, — каже, — колего, тепер на мене, як я виглядаю, же ми боки здерті, збиті, а єднак мусівєм в ксьондза взяти». А вовк каже: «Постав же курку під тую плиту і вступімся на бік; вона прийде до тої курки». А лис до вовка каже: «Я ще зайду під ту плиту, аби вона ще виділа, як я буду їсти».
Вовк відійшов набік, а лис пішов курку їсти і натягає ту курку там. Змія вилазить з діри і мислить си, же їй ся належить курка. Лис подивився, що вона ся дивить на него, що він курку їсть там та й ще гірше стала на него злосна. Каже: «Тобі є, а мені нема? Я тя тепер безправни можу з’їсти». Але тим часом лис взяв та й пішов за вовком. Відійшли набік, скрилися там, а змій заходить все ближче, все ближче і приходить аж до тої будки. Голодна змія зайшла до будки, щокольвак за курку хапнула, а плита на неї і прикрила. Летить вовк і лис. Приходять там, половина змії під плитов, перед, а половина на дворі, але ще єднак дихає. Вовк каже: «Берім та й виїдаймо відци, ци вона має там в середині ті кури, бо як неправда, то ти провиниш, то єднак будеш мати смерть за смерть». Але лис собі так думає: «Богу дякувати, що вона вже тут лежить… Що ж, — каже, — коби ще виїсти тото черево, то вона вже таки не встане, тогди не буду ся бояти».
Розжерли тую змію, знайшли штири курки. «Но, — каже вовк до лиса, — щастя маєш, колего, але, може, би ти мені носив за сю справу, що я тобі зробив, кури?» А лис каже до него: «Та бо ти не можеш йти? Ти сильніший, як я». А він йому каже, вовк: «Дурний ти, як я піду, то по коні, по вівці, по велику штуку, я з таким ся не заходжу. А ти єсть мала особа, то тебе прошу, щоби ти мені за тото хоць єдну курку щорання приніс». — «Ну, та єдну, — каже, — можу принести».
Як прийшов лис по курку на село, трафив знову на тоту господу, де го перше частували. І так само як го заперли в стайні, то го живцем з шкіри скидали. Вовк ділає си свою роботу без лиса.
Їжак та заєць
Був собі їжак.
Якось вийшов він раненько з своєї домівки подивитися на білий світ.
Вийшов та й каже сам до себе:
— А піду лишень у поле — подивлюся, як там моя морква та буряки.
Та й пішов.
Іде собі та пісеньку мугикає.
Коли виходить із-за куща заєць. Тоді саме він у полі оглядав свою капусту, чи велика виросла.
— О, — каже їжак, — хто прудкий, то вже й на ниві!
— А ти, — заєць йому, — все кривуляєш, криволапку! І батько твій криволапко, і дід криволапко був. Такий увесь твій рід, і ти такий!
Їжак дивом здивувався, що на своє добре слово дістав таку нечемну одмову, що й батька його й діда лихим словом пом’янули.
От він зайцеві й каже:
— Ти, — каже, — мене береш на сміх? А хочеш зі мною наввипередки? Побачимо, хто кого пережене!
Заєць як зарегоче:
— Ти? Наввипередки? Зі мною?!
А їжак спокійно:
— А так, із тобою.
— Ну, добре, — засміявся заєць. — Давай бігти.
— Ні, - каже їжак, — ще ні. Я піду додому, скажу жінці, нехай знає, куди я пішов.
А заєць і тому радий, бо він був голодний, то подумав собі: «І це мені добре: попоїм капусти — краще бігтиму».
Та й пішли кожен до своєї хати.
Приходить їжак додому та й каже до жінки:
— Знаєш, жінко, який мені клопіт?
— Який, чоловіче?
— Мушу з зайцем бігати наввипередки.
Та й розказує все, як було.
— То це ти берешся перегнати зайця? — аж зойкнула їжачиха.
— Мовчи, жінко, — каже їжак, — якось буде. Збирайся лиш та ходи зі мною.
Ідуть вони, а їжак і вчить жінку:
— Як прийдемо на ниву, то ти станеш з цього краю в борозні та й стій собі. Як добіжить заєць до тебе, то ти скажеш: «Я вже тут!» А прибіжить він на той край до мене, то там я йому гукну: «А я вже тут!»