Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин
- Автор:
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 966-03-2558-4
- Жанр: Народные сказки
Электронная книга - «Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин». Краткое содержание книги:
Собаки ухватили хвіст, витягли лисицю із нори і розірвали.
Заєць и збанок
Одного разу сапали сапальники в полі і поставили збанок без води. Біжить заєць і побачив той збанок; а в збанку дуже шуміло від вітру, бо був порожній. Взяв заєць на голову збанок і біжить попри кладку та й каже: «Я тебе утоплю!»
Та й зачав набирати води. А збанок зачав його тягнути у воду. А заєць зачав кричати: «Пане Збаницький, пане Збаницький, залиш. Я так жартую, я вас не хочу втопити!»
А збанок як ся набрав води та й поплив з зайцем.
Така доля зайцева!..
Зайчик, лисичка й петушок
Як були собі зайчик та лисичка. Прийшов до зайчика петушок, та побраталися. От зайчик і каже петушку: «Як би лисичку, — каже, — приманить до себе?» От зайчик узяв та й вирив ямку на бурті, а потім того пішов у лисиччину хатку та й каже: «Лисичко! Сестричка тебе кличе». Вона пішла та й сіла на бурті, а заєць її за плечі ухватив та й перевернув. От тоді зайчик та петушок нахваляються: як би її взять додому. Вони її вхватили вдвох і потягли та пустили в хату і заперли.
От зайчик пішов за їжею, а півник забувся зачинить хати. Лисичка вибігла та й пішла. Прийшов зайчик: «Де лисичка?» Каже петушок: «Я не знаю, де вона». От зайчик розсердився на петушка і прогнав його. Петушок просить зайчика: «Я не буду так робить». А зайчик каже: «Ні, не треба тебе мені».
Петушок пішов до лисички в хату, а лисичка сидить на камені. А петушок узяв кочергу та й став на дверях. А лисичка зробилась кішкою — та з хати, та нагору. Петушок за нею, а лисичка вверх… Піймав її та й приніс до зайчика. Уп’ять прийняв його зайчик із лисичкою.
От тоді зайчик каже до петушка: «Давай різать її!» Стали її різать, — вона й вирвалась. Тоді вп’ять каже зайчик до петушка:
«Іди ти, — каже, — сядь під хлівцем, а я буду її манить; то вона як сяде на призьбі, то ти тоді її й піймаєш». От вона сіла на призьбі, а півник до неї — вона й утекла.
От на другий раз петушок і каже зайцеві: «Сідай, — каже, — ти під хлівцем, а я буду її виговорювать». От півник і прикликав її до призьби. Як зайчик її насів!.. Ухватив. Понесли додому та й зарізали. Обідрали, переділилися удвох: зайцеві голова і половина, а петушкові — зад і половина. Ізжарили і поїли: той — голову і половину, той — зад і половину. Стали жить та поживать, та добро наживать.
Змія, вовк і лис
В їдній скалі сиділа змія. Але йшов лис і надійшов над її скалу і дуже ся зляк, що за така велика звір дивиться на него, вздрів її. Але вона собі сиділа і зобачила теж того лиса і хтіла лиса затягти до тої діри. Але надійшов на той час вовк. Та й прийшов той лис до вовка і повідав вовкові: «Знаєш, — каже, — що? Не йдім ми туда, бо то сильна звір, а ми малі люди, то нас поїсть». Каже вовк до лиса: «Знаєш ти що? Йди, ти менший, і так помежи тоті скалки закрадешся і заглядай, що вона буде робити».
Лис узяв і послухав вовка і пішов до тої змії. Приходить там, заглядає так одалеки, а змія йому повідає: «Я тебе з’їм». А він каже: «Як ти така голодна, маєш мене їсти, я ти принесу кури, та може би-с мені подарувала тото, що я би жив». Змія послухала того лиса і: «Най, — каже, — так буде, але п’ять курок щорання маєш мені нести, бо вжальї би-с не приніс єдин раз, то таки тя з’їм».
Ходить той лис, тягає тоті кури до змії. Але йде він по кури ще їдного разу і здибується з тим вовком знов. Питається вовк: «Де ж ти йдеш?» — «Йду по кури». — «Та нащо?» — «Та змії, бо я таку згоду з нев мав, що ми подарувала життя; якби-м ї не носив кури по п’ять на день, то би не жив-єм». А вовк до лиса каже: «Дурний ти, послухай же мене, я тобі пораджу; волиш сам з’їсти курку, ніж їй принести. Ти йди до неї, вернися і кажи так: «Я не можу вже дістати більше курей». А вона як тобі буде казати, що мусиш, бо я тя з’їм, то ти їй скажеш: «То я ті подам до суду, як там присудять, то я ся прийму». І вовк каже: «Я буду відтак судьов».
Пішов лис до тої змії, зачав їй казати: «Що ж, — каже, — я не можу вам настарчити тих курей». А вона каже: «Ну, то як так, то я тебе мушу з’їсти; я мала так в згоді». А лис каже до неї: «Я ся здаю на суд. Як суд присудить, так буде».
Приходить до суду, і той сендзьо судить їм, каже так: «Яка справа впадає?» — «Він мав мені кури нести, — каже змія, — бо я мала його з’їсти, а він себе викупив, що буде мене кормити курми». Нарешті, з першого параграфу сендзьо судить — смерть за смерть. Вона каже: «Я ся не підоймаю того, я ся здаю на вищого сендзя».
Надибали тигриса, так само обібрали на сендзю. І судить знов там сендзьо їм. Так само каже — хліб за хліб, смерть за смерть. Нарешті, взяв вовк і так собі пішов оддалеки і найшов таку плиту і підоймає ту плиту враз з лисом, жеби вона стояла як дах. І сказав вовк тому лисові: «Іди до села і принеси зо штири курки. Вона тут зайде і буде брати тоті кури їсти і плиту нарушить і на неї упаде та плита, заб’є її».