Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин
- Автор:
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 966-03-2558-4
- Жанр: Народные сказки
Электронная книга - «Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин». Краткое содержание книги:
Прийшов баран до річки.
— Баране, баране, чого ти роги позбивав?
— А стань крив’яною, так скажу.
Річка і стала крив’яною.
— Як же мені не позбивати; був собі дід та баба, а у їх — курочка ряба; та знесла яєчко, не простеє, золотеє. Дід бив — не розбив, баба била — не розбила. Положили в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом’яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив, річка крив’яною стала.
Приходе до річки попова дівка тарілок банити.
— Річко, річко, чого ти крив’яною стала?
— А побий отту посуду, так скажу.
Дівка і побила.
— Як же, — каже, — мені крив’яною не стати: був собі дід та баба, а у їх — курочка ряба; та знесла яєчко, не простеє, золотеє. Дід бив — не розбив, баба била — не розбила. Положили в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом’яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив, річка крив’яною стала, дівка посуду побила.
Прийшла дівка додому, а попадя саме діжу учинила.
— Чого ти, — пита, — посуду побила?
— А порозкидайте цю розчину по хаті, так скажу.
Порозкидала попадя розчину, дівка і каже:
— Як же мені не побити: був собі дід та баба, а у їх — курочка ряба; та знесла яєчко, не простеє, золотеє. Дід бив — не розбив, баба била — не розбила. Положили в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом’яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив, річка крив’яною стала, дівка посуду побила, попадя розчину по хаті порозкидала.
Приходе піп:
— Що це ти наробила?
— А одріж косу, так скажу.
Піп узяв та й одрізав.
— Як же мені не порозкидати: був собі дід та баба, а у їх — курочка ряба; та знесла яєчко, не простеє, золотеє. Дід бив — не розбив, баба била — не розбила. Положили в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом’яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив, річка крив’яною стала, дівка посуду побила, матушка розчину порозкидала, піп косу одрізав.
Дужчий від лева
Здибав лев медведя та й каже: «Брате, будем ся бороти?» Каже медвідь: «Ой ні, братчику, ні, бо я, — каже, — слабий». — «Е, що, — каже лев, — я, - каже, — нікого ся не бою». — «Но, — каже медвідь, — не мож знати… Є дужчий від тебе». — «Хто би? — питає лев. — Хто?» — «А чоловік». — «Який чоловік?» (А він чоловіка ще не видів). Каже медвідь: «Ходи, я тобі покажу».
Пішли они, позасідали у корчі та й вартують. Але іде дорогов парубок. Питається лев потихонько: «Може, це чоловік?» — «Ой, ні, - каже медвідь, — цей ще іде на чоловіка». Чекають они, чекають, але іде старий дід. Питається лев знов: «Може, це, — каже, — чоловік?» — «Ой, ні, - каже медвідь, — цей з чоловіка сходить».
Але іде за часок дорогов жовнір з гвиром і з шаблев. Каже медвідь: «О, це саме добрий». — «Це чоловік?» — питається лев. «Це». Лев небагато думав та й таки скочив до жовніра. Але жовнір зняв борзо з плечей гвир та й стрілив. Лев спудився та й у корчі. Через час перебігає йому дорогу знов. Але жовнір стрілив знов, що лев мусів сховатися. Гадає лев: чекай, зайду я тебе ззаду! Заходить він жовніра ззаду, а той як довидиться та й як парне льва шаблев та й відтяв йому усі пазурі. Лев імився за пазурі і пришкульгукав до медведя та й каже: «Ой, — каже, — добре ти мені казав. Я прибіг нему раз, а він мені плюнув межи очі, що аж свічки стали у очах. Я прибіг другий раз, а він мені знов плюнув межи очі. Я прибіг д нему третій раз, а він мене як лизнув язиком, то ади…» Та й показує лаби. А медвідь каже: «Но, видиш, ти казав, що поза тобов дужчого нема!»
Жаба і віл
Молода жаба, побачивши на луках вола, забажала з ним зрівняться. Дулась, дулась, а далі пита: «Ану, гляньте, сестриці, чи здорово побільшала я?» Стара жаба глянула і каже: «Годі тобі дарма надиматься. Чого дурієш? Бо все равно тобі з ним не порівняться. Трудно мужичкові графом зробиться, а іще трудніш бідному з багатим судиться. Так само і тобі ніколи не буть такою завбільшки, як віл».
Молода жаба старої не послухалась, одно дулась, поки з натуги тріснула і ноги виправила. Стара жаба тоді й каже молодим: