Ірка Хортиця — надніпрянська відьма

— Нам з Аристархом Теодоровичем треба поговорити, а ти поки що попрацюй! Для кого ми корову привели? — мало не в обличчя Ірці полетів білий вишитий рушник.

— А що мені з нею робити? — спитала Ірка, ледь устигши підхопити рушник на льоту.

— Здоїти, — наказала Рада.

— Подоїти? — здивовано перепитала Ірка.

— Не подоїти, а здоїти, — роздратовано виправила її Рада. — Береш рушник, просовуєш його в оту замкову шпарину…

Ірка обернулася й спантеличено витріщилась на двері веранди. Двері прикрашав величезний отвір для ключа. У мультиках крізь такі округлі замкові шпарини головні герої підслуховують злочинні плани — крізь них спокійно пролізе ціле вухо. У жодному справжньому будинку Ірка такого замка зроду не бачила!

— Між іншим, на замовлення робили, — Рада поспішила розвіяти Ірчине здивування. — Сучасні замкові шпарини, ці крихітні кривульки, для здоювання взагалі не підходять, — голос директорки був сповнений презирства до вбогих сучасних замків. — Справжня відьма повинна мати в будинку хоча б одну повноцінну замкову шпарину. Просовуєш крізь неї рушник, береш на кухні миску, опускаєш у неї кінець рушника й починаєш смикати крізь шпарину туди-сюди, — Рада розвернулася й попрямувала до будинку, знаком наказавши Аристархові йти за нею.

— І що буде? — здивовано запитала Ірка.

Рада Сергіївна зупинилася й важко зітхнула. У цьому зітханні була споконвічна вчительська скарга на учнівську тупість.

— Має побігти молоко. З рушника. Дивись, щоб на підлогу не крапало, а то прибирати доведеться. Сподіваюсь, тепер усе зрозуміло?

Ірка рішуче похитала головою:

— Нічого не зрозуміло, — вона знала, що Раду зараз ліпше не дратувати, але ж вона справді нічого не розуміла!

— Ти доїш корову на відстані, — в’їдливо-терплячим тоном мовила Рада Сергіївна. — Справжня надніпрянська відьма могла не мати в хазяйстві жодної корови, але молочні продукти в її хаті завжди були. Вона здоювала молоко сусідських корів!

Ірка глянула на корову, потім перевела погляд на рушник і знизала плечима.

— Ну, що тебе непокоїть цього разу? — як і раніше в’їдливо запитала Рада.

— Навіщо? — прямо сказала Ірка. — Кому це потрібно? Я не збираюся здоювати сусідське молоко, я краще до супермаркету збігаю!

— Ой лишенько, скільки разів я маю тобі повторювати! — Рада Сергіївна звела очі до неба й якусь мить почекала, немовби сподіваючись почути відповідь. Небеса мовчали, і Рада перевела погляд на Ірку. — Я тобі щодня повторюю, щодня, можна вже й запам’ятати! Що чаклунство — річ старовинна, — це я тобі казала?

Ірка ствердно кивнула.

— О-ось! — задоволено протягла Рада. — Хоч щось пам’ятаєш! Усі замовляння теж старовинні, чи не так?

Ірка знову кивнула.

— Та-ак, добре! А ми використовуємо старовинні відьомські замовляння, це ти знаєш? — Рада продовжувала говорити, а Ірка кивала, як китайський бовванчик.

— Старовинні надніпрянські відьми були сільськими бабусями, і замовляння в них — теж сільські! На картоплю, на льон, на хвороби тварин, на молоко…