Ірка Хортиця — надніпрянська відьма
- Автор: Волинська Ілона, Кощеєв Кирило
- Серия: Ірка Хортиця #1
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Веста: Видавництво «Ранок»
- ISBN: 978-966-08-1693-0
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Ірка Хортиця — надніпрянська відьма». Краткое содержание книги:
Одна справа — насміхатися з подруги, яка так хоче стати відьмою, і зовсім інша — рятувати її від суперниць, які прагнуть відібрати відьмин дар разом із життям.
Чи зможе пройти всі випробування звичайнісінька дванадцятирічна дівчинка — яка випадково дізналася про власну чаклунську силу — Ірка Хортиця? Адже справжнє життя відрізняється від чарівних книжкових казок й у ньому насправді існують і страшні перевертні, і люті песиголовці, і мерці, що постали з могил, і домові, і русалки, і… могутні відьми!
— Між іншим, в агрофірмах вони користуються великим попитом, — авторитетно додав Аристарх.
— Саме так! Наші пращури знали, що робили, а ми повинні тільки все точно повторювати! Навіть якщо воно трохи застаріло, головне — традиція! Нічого нового нема й бути не може! Закляття дуже консервативні, тобто треба робити все, як заведено! Як за старих часів! Жодної самодіяльності! А тепер швиденько, рушник у руки й гайда до праці! І годі, годі сперечатися!
Ірка за інерцією ще кілька разів кивнула, дивлячись Раді в спину. Директриса й менеджер пішли до будинку:
— Бачиш, що коїться? Треба поквапитись! — розчула Ірка уривок Радиної репліки.
Ірка глянула на рушник, потім на прив’язану біля воріт корову. Отже, корова там, а молоко має бути тут. Добре, спробуємо. Вона просунула рушник крізь замкову шпарину й нерішуче вхопилася руками за його кінці. По-дурному якось виглядає. Ірка потягла в один бік. У другий… Рушник човгав у шпарині туди-сюди й тихенько шарудів — шурх-шурх. Дикуни в підручнику історії підхожим макаром видобували колись вогонь. Тертям. Тільки в Ірки вогонь не видобувався. А молоко й поготів.
— Що за дурня! — вилаялась Ірка й із розпачем висмикнула рушник із замка.
На підлогу щось хлюпнуло. Ірка відсунула миску й недовірливо подивилась на маленьку білу калюжку. Потім нерішуче вмочила в неї пальця, понюхала й, нарешті, лизнула.
— Здуріти! — Ірка з острахом, але водночас піднесено, глянула на рушник, швиденько просунула його назад у замок і з подвійною енергією заходилася смикати туди-сюди. Тонкий білий струмочок із дзюркотом побіг у миску. — Здуріти! Молоко! Справжнісіньке!
А ці тітки, прадавні надніпрянські відьми, мали некепську фантазію. Треба ж, яку економію в хазяйстві запровадили. Цікаво тільки, як сусіди, у котрих здоювали корів, реагували на цю справу? Навряд чи раділи. А якщо зараз такий фокус утнути? Ірка на мить уявила ряди стійл, а в кожному — корова. І в жодної нема молока. Доярки метушаться, викликають ветеринарів. А де-небудь за рогом сидить собі відьмочка, на зразок Ірки, і — вжик-вжик! — здоює все молоко у величезні бідони. М-гу, піймають — дадуть бебехів і, між іншим, правильно зроблять.
Ірка мимоволі зіщулилася — їй не подобалося таке відьмацтво. А в місті від нього взагалі користі мало, хіба що сусідських хом’ячків доїти. От якби замовляння якось переробити…
Ірка задумалася. Рада весь час повторює: «Лише старовинні замовляння, змінювати нічого не можна, нового не буває». Але Ірці її слова видалися, скажімо так, сумнівними. Простіше кажучи, безглуздими. Адже коли ті старовинні замовляння хтось уперше вигадував, вони ж не були старовинними? То чому зараз не можна винайти щось новеньке? Чи, у крайньому разі, переробити старе замовляння на новий лад?
Молочний струмочок, що стікав із рушника, почав пересихати. Ірка вижала мокру тканину. Якщо можна здоїти корову, то чому ж не можна…
Вона роззирнулася навсібіч, тихенько шмигнула в будинок і підійшла до Радиної кімнати. З-за причинених дверей долинали ледь чутні голоси. Ірка, на мить засмутившись, подивилася на шпаринку звичайного англійського замка — крізь таку не дуже-то й підслухаєш. А їй страшенно кортіло якомога більше дізнатись про сьогоднішній напад. Та з Ради й слова зайвого не витягнеш. Гаразд, будемо вважати, що підслуховувати некрасиво. Займімося власними справами.
Ірка почимчикувала на кухню. Там вона відчинила дверцята холодильника — на одній із полиць самотньо лежав пакетик йогурту.
— Ананасовий. Та яка різниця!
Вона клацнула ножицями, розрізаючи кольоровий поліетилен. Нашвидкуруч зливши йогурт у банку, Ірка розрізала пакетик — тепер вона мала довгу широку поліетиленову смужку — і помчала назад до величезної замкової шпарини.
Цікаво, як йогурт заливають в упаковки? Дівча уявило величезний чан із йогуртом та довгою трубкою, що тяглася до пакета. Повагавшись якусь мить, Ірка згорнула липку поліетиленову смужку в трубочку, потім просунула її в замок і вхопилася за неї з обох боків.
— Ну, — вона обережно видихнула, — спробуймо.
І дівчинка, заплющивши очі, почала старанно уявляти собі то купу йогуртів у холодильнику супермаркету, то труби молочного заводу, якого вона насправді ніколи не бачила.
Поліетиленова трубочка забігала туди-сюди.
«Треба було спочатку її помити, а то всі руки в йогурті», — подумала Ірка. Аж раптом тягучий ананасовий струмінь линувся з поліетиленової трубочки в широкий рукав халата Ради Сергіївни, що в нього була вдягнена Ірка.
— Чорт! — підхопилася Ірка.