Ірка Хортиця — надніпрянська відьма
- Автор: Волинська Ілона, Кощеєв Кирило
- Серия: Ірка Хортиця #1
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Веста: Видавництво «Ранок»
- ISBN: 978-966-08-1693-0
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Ірка Хортиця — надніпрянська відьма». Краткое содержание книги:
Одна справа — насміхатися з подруги, яка так хоче стати відьмою, і зовсім інша — рятувати її від суперниць, які прагнуть відібрати відьмин дар разом із життям.
Чи зможе пройти всі випробування звичайнісінька дванадцятирічна дівчинка — яка випадково дізналася про власну чаклунську силу — Ірка Хортиця? Адже справжнє життя відрізняється від чарівних книжкових казок й у ньому насправді існують і страшні перевертні, і люті песиголовці, і мерці, що постали з могил, і домові, і русалки, і… могутні відьми!
— Іро, ну чого ти там стирчиш? — гукнула знадвору Рада Сергіївна.
Тихенько схлипнувши, Ірка кинулася геть від нещадного прозорого скла.
Розділ 10
Ворог під стінами
У широко відчинені ворота повільно вкотився елегантний чорний «Мерседес». Від блискучого хромованого бампера тягнувся ворсистий старий мотузок, яким було обмотано роги рудої корови.
— Докупили корову до «мерина», файне хазяйство вийшло, — тихенько гмукнула Ірка.
Корова неквапом увійшла до двору. Дверцята «Мерса» відчинилися, і з машини вискочив радісний Аристарх Теодорович:
— Як бачите, дістав! — запишавшись, сказав він і обережно поплескав корову по гладкому опуклому лобі. — Знали б ви, чого це мені коштувало!
— Не треба обтяжувати нас подробицями, Аристарху Теодоровичу! — буркітливо промовила директриса. — Дістали, то й дістали, у цьому й полягають ваші обов’язки, — вона оглянула корову прискіпливим поглядом. — Для нас головне, аби вона легко доїлася. Ви перевіряли?
— Я ж не дояр. І не агротехнік, — по голосу Аристарха було зрозуміло, що він розсердився.
— Отже, ви не перевіряли, — закопилила губу директриса. — Вам же гірше. Коли вона погано доїтиметься, будете шукати іншу, — директриса рішуче заходилася розв’язувати міцно затягнений мотузок.
Але тугі волокна вперто не піддавалися, мотузок ковзав по хромованому металу. Рада Сергіївна здмухнула з чола мокре від поту пасмо, розгнівано пирхнула й відступила назад, просто в розчинені ворота. Її нога на мить опинилася за соляною смугою-оберегом.
І відразу ж, з утробним завиванням, на директрису щось накинулось. Ірка навіть не встигла помітити, що то було.
Гулькнула якась розпливчаста тінь, Рада Сергіївна нестямно зойкнула й упала на землю. Вона вчепилася в тінь обома руками й, ледь встигнувши люто крикнути:
— Ворота! Зачиніть ворота! — викотилася з двору.
Щось смикнуло Ірку за плече. Одним рухом Аристарх штовхнув її в будинок і кинувся до воріт. У його руці тьмяно зблиснув пістолет. Вчепившись у скоби засува, менеджер потягнув ворота на себе. Стулки зачинилися з важким брязкотом.
А за парканом точилася справжня битва. Дикий, несамовитий напіввереск-напівкрик стьобнув Ірку по вухах. Жодна жива істота не могла так кричати! Потім пролунало вже знайоме гарчання-шипіння і скажено заволала Рада:
— Хапай його! Рви!
— Їй треба допомогти! — скрикнула Ірка, знову вискакуючи надвір.
— Ану мерщій назад! — гаркнув Аристарх і для переконливості змахнув пістолетом. — Ще тільки тебе там бракувало!
Не слухаючи його, Ірка вже бігла до хвіртки. Рада хоч і вредна, не ліпша за бабусю, але зараз там, за воротами, вона б’ється на смерть, рятуючи Ірку! Ні ж бо, більше через неї ніхто не загине!
— Стій, дурепо! — крикнув Аристарх їй навздогін.
Його слова пролунали так голосно, що за парканом раптом запанувала тиша.
Замкнена зсередини хвіртка почала повільно відчинятися. Від жаху Ірка зробила кілька кроків назад… Хвіртка розчинилася, й у двір уповзла ледь жива Рада Сергіївна.
Блакитні джинси директриси були запилюжені, а блуза на плечі — порвана. Правицю Рада Сергіївна обережно притискала до грудей. Цівка крові стікала з долоні, розпливаючись на блузці червоною плямою.
Менеджер підскочив до Ради, яка безсило похитувалася.
— Це ж треба, живий! От тварюка! Утік? — збуджено запитав він.
Рада застережливо глянула на нього, перевела очі на Ірку й хриплувато мовила:
— Утекла. Відьма втекла, — з придихом повторила вона.
— Та я й кажу, — швиденько погодився Аристарх, — пес, тобто відьма, утік? Тобто утекла?
Рада кивнула й раптом безсило припала до стовпчика хвіртки.
— Радо Сергіївно, вам зле? — заметушилась Ірка.
Навіть не усвідомлюючи, що робить, вона схопила директрису за поранену руку. Схоже, долоня Ради Сергіївни побувала в чиїхось міцних, гострих зубах. Шкіра звисала, немов лахміття, оголивши живе м’ясо. Кров, не запікаючись, усе жебоніла й жебоніла.
Аристарх коротко присвиснув:
— Кепські наші справи. Якщо кров не спинити…
— Кров треба спинити, — луною відгукнулась Ірка.
Не зводячи очей, немов заворожена, вона дивилася на рану. Здалеку, із якихось невідомих глибин пам’яті долинав тихий, нікому, окрім Ірки, не чутний дитячий голосок:
«Бабусю, бабусю, кров тече, подми на пальчик!» — кричала маленька дівчинка, і глибокий голос старої жінки швидко пробурмотів: «Кров не вода, червона руда…»
Ірка розтулила запечені губи:
— Кров не вода… — пошепки повторила вона.