Ірка Хортиця — надніпрянська відьма
- Автор: Волинська Ілона, Кощеєв Кирило
- Серия: Ірка Хортиця #1
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Веста: Видавництво «Ранок»
- ISBN: 978-966-08-1693-0
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Ірка Хортиця — надніпрянська відьма». Краткое содержание книги:
Одна справа — насміхатися з подруги, яка так хоче стати відьмою, і зовсім інша — рятувати її від суперниць, які прагнуть відібрати відьмин дар разом із життям.
Чи зможе пройти всі випробування звичайнісінька дванадцятирічна дівчинка — яка випадково дізналася про власну чаклунську силу — Ірка Хортиця? Адже справжнє життя відрізняється від чарівних книжкових казок й у ньому насправді існують і страшні перевертні, і люті песиголовці, і мерці, що постали з могил, і домові, і русалки, і… могутні відьми!
— А ви чого не злетіли? — поцікавилась Ірка, ошелешено спостерігаючи за директрисою, яка почала планувати.
— На мене не діє, — з легеньким смутком відповів Аристарх. — Адже я не чаклун, а всього-на-всього менеджер.
— У мене теж незабаром припиниться дія, — умощуючись на дивані, сказала директриса.
— Ага, — кивнула Ірка, розвернулася в повітрі й стрімко шугнула у вікно.
Вона вже летіла над брукованою доріжкою саду, коли почула, як позаду завзято кричала Рада Сергіївна:
— Не виходь за ворота! Не виходь!
«Я не виходжу, я вилітаю!» — переможно подумала Ірка й ще швидше понеслася до високого цегляного паркану. Аж раптом на півдорозі вона відчула, що тіло стає все важчим — дія крему закінчувалася.
«Треба було дужче намастити», — з розпачем подумала Ірка. Вона встигла виставити вперед ноги, ступні боляче вдарилися об доріжку. Дівчинка похитнулася, але все-таки встояла на ногах і побігла до хвіртки.
Ірка вискочила на вулицю, просто на білу смугу з дрібних кристаликів, якою було обведено будинок. Під її ногами щось захрустіло. Ірка на секунду спинилася й глянула вниз…
Витріщивши сліпі більма, до неї наближався знайомий сухорлявий собайло.
Із собачої горлянки долинало напівгарчання-напівшипіння, що його дівча вже колись чуло. Таке саме шипіння чулося й з іншого боку вулиці! Ірка озирнулась.
Другий пес був присадкуватим, неймовірно кошлатим і мав криві лапи — повна протилежність свого тонконогого побратима. Але з його зарослої морди на Ірку пильно дивилися такі самі страшні білі очі. Пси невблаганно наближались. А коли лишалося всього кілька кроків, вони раптом зупинились і завмерли в очікуванні, не зводячи з дівчати сліпих очей.
Ірка блискавично зрозуміла — вони чекають, доки вона зійде зі смуги! Дівча обережно ступило назад. Пси розчаровано завили. Тоді Ірка розвернулась і помчала садом назад до будинку.
Рада Сергіївна стояла на ґанку, тривожно придивляючись до дівчиська, яке наближалося.
Захекана Ірка спинилася перед директоркою.
— Соляне коло оберігає будинок, — тихо сказала Рада Сергіївна. — Але доки ти не навчишся захищати себе сама, вони чекатимуть на тебе.
— І чому ж я маю навчитися? — запитала Ірка.
Розділ 9
У глибинах дзеркала
— Бачиш, як просто, — посміхаючись, сказала Рада Сергіївна. — Це той самий принцип ніндзя, але навпаки. Ніндзя ховається там, куди ніхто не дивиться. А коли відьма відводить очі, то ніхто не дивиться туди, де вона ховається. Ти порухайся, порухайся.
Ірка зробила непевний крок убік. Аристарх Теодорович теж подивився вбік. Але в протилежний. Схоже, його погляд старанно оминав Ірку, він дивився куди завгодно, тільки не на дівча, яке повільно походжало туди-сюди.
— Зайди йому за спину… — наказала директриса.
Менеджер, почувши її слова, різко обернувся, старанно вишукуючи Ірку в себе за спиною. Його очі бігали, нишпорили довкола, але Ірки так-таки й не бачили.
Рада показала їй жестом — продовжуй! Ірка прошмигнула за Аристархову спину, підійшла близько, майже впритул.
— Ну, а тепер можеш просто вдарити його ножем у спину… — зненацька прокоментувала директриса.
— Навіщо? — здивувалася Ірка.
Тієї ж миті Аристарх із радісним вигуком учепився їй у лікоть: — Бачу! Ага, спіймав!
— Мовчати треба, коли очі відводиш, — повчально зауважила Рада Сергіївна.
Ірка, не дивлячись на Аристарха, визволила лікоть:
— Чому я маю бити когось ножем у спину?
Рада роздратовано глянула на неї:
— Я не кажу, що ти маєш! Я кажу, що ти можеш! По-моєму, ми з тобою домовились: ти вчишся себе захищати.
— Та навіть якщо всі відьми на світі почнуть на мене полювати, навіть якщо я всім їм відведу очі, як же це так — ножем? Ви що?
— Дуж-же розумно! — іронічно пирхнула Рада. — Одного разу тебе вже ледь не задушили, а на другий раз — заріжуть або втоплять і, до слова, жодної секунди не вагатимуться. Принципи — це чудово, але вони можуть тебе вбити. Старі відьми хочуть, щоб таких, як ти, не було! Зовсім! Тут уже або ти їх, або вони тебе. Утім, на відьом це не діє, — квапливо додала Рада. — Відьмі очі не відведеш.
— То навіщо ж я це вчу? — похмуро поцікавилась Ірка.
— Люба моя, старі відьми — досить впливові дами. У них багато простих помічників серед людей. А з ними ти можеш це робити.
— Я нікого не збираюся вбивати, — буркнула Ірка.
— А я не розумію, для кого стараюсь? — сварливим голосом поцікавилася Рада Сергіївна. — Я кидаю свою школу, мчу до іншого міста, рятую її від відьми, навчаю… Навіщо це мені! У мене є й інші справи, та, до речі, й інші учениці теж. Це через тебе ми тут безвилазно сидимо, — Рада з огидою роззирнулася навсібіч. — Адже на мене старі відьми не полюють, розумієш! Вони не зв’язуються з тими, хто може дати їм відсіч. А я всього-на-всього хочу, щоб ти навчилася давати відсіч. Щоб ми нарешті могли звідси вийти!