Від порога до порога

Вже у збірці «Від порога до порога» починається естетична переорієнтація поета, коли він поступово віддаляється від своїх неоромантично чи сюрреалістично наснажених образних структур, щоб віднайти нову — набагато прозорішу й тверезішу — поетичну мову. Це пов’язано з емоційним та раціональним переосмисленням історичних процесів новітнього часу, насамперед з досвідом Голокосту й зміни його уявлень про сутність та форму поезії «після Аушвіцу». Конфронтація з цією болючою проблематикою змушує поета наново артикулювати не тільки тематичні направляючі лінії та образний характер своїх ліричних текстів, але й відчутно редукувати мовні та стилістичні засоби. У пошуках адекватної мови своєї поезії він відкидає традиційні моделі суто естетичного висловлювання на користь поетичної дійсності, яка почуває себе закоріненою вже не в естетично красивому образі й гармонійному звучанні, а у правдивому як критерії поетичного. Однак це був тривалий процес, який знайшов своє продовження і в його наступних збірках. «У ці роки, — пише Вольфґанґ Еммеріх, — повернення до мовчання, щоправда, зважувалося, проте воно не було реалізоване. Натомість Целан окреслив поетику своєї лірики, яка, з одного боку, означала відмову від його власного дотеперішнього ідеалу красивого вірша, а, з іншого боку, уможливлювала подальше промовляння навіть перед лицем живодерів і фальшивих хвалебних гімнів»[23]. Звичайно, що все це мало наслідком також зміну зовнішнього вигляду, архітектоніки вірша — віднині вони стають лаконічнішими, стислішими й змістовно щільнішими у своїй субстанції.

Нова поетична збірка Целана виникала ще в захищеній атмосфері молодого кохання та тісних дружніх стосунків, що знайшло своє відображення не тільки у посвяті книги своїй дружині, але й у посвятах окремих віршів найближчим друзям поета. Так, деякі важливі тексти присвячені Ганне та Герману Ленцам («По-нічному надуті»), Рене Шару («Argumentum е silentio») чи Нані та Клаусу Демусам («Виноградарі»). Інший важливий поетологічний вірш оснащений заголовком «Пам’яті Поля Елюара». Цим окреслюється тодішнє коло друзів Целана та його естетичні преференції, що для історії виникнення збірки також має неабияке значення.

Влучну характеристику цього поетичного досягнення дає в одному зі своїх листів до Целана його штуттґартський друг, письменник Герман Ленц, коли він порівнює нову збірку з поетичним дебютом Целана й сприймає її не тільки як єдність біографічних та вкорінених у реальності чинників, але й описує її вірші як шлях від самотності до утопії людської солідарності: «Нова збірка видається мені строгішою за «Мак і пам'ять», хоча я — а це для мене у віршах завжди особливо важливе — впізнаю там окремі етапи Твого шляху. Нові вірші зосереджуються на суттєвому, і я заздрю Твоїй упевненості, з якою Ти продовжив свій шлях». І трохи нижче читаємо: «У збірці «Від порога до порога» відчувається велика самотність, книга є требником для усіх «вколисаних ніччю», які пов’язані між собою білими нитками. Кращого заголовку для цієї книги Ти й справді не міг би знайти»[24]. Ці слова могли б бути доброю відповіддю тим критикам та рецензентам, які знову побачили в поезіях Целана свавільні метафори й брак зв’язку з реальністю, заявляли про сюрреалістські відгуки чи навіть епігональні риси. Сьогодні такі звинувачення видаються безпідставними, застарілими й науково непродуктивними.