Від порога до порога
- Автор: Целан Пауль
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Книги - XXI
- ISBN: 978-617-614-061-0
- Переводчик: Петро Рихло
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Від порога до порога». Краткое содержание книги:
Поетична збірка Пауля Целана «Від порога до порога» (1955) містить 47 віршів раннього паризького періоду й рефлектує найважливіші події життя автора поміж 1952 та 1955 роками. Основними мотивами цих віршів є кохання і смерть, поезія й мова, пам’ять про мертвих і людська солідарність. Поетичний код порога, двічі названий уже в заголовку книги, визначає символічну площину цих поетичних текстів, які з глибокою образною силою відтворюють екзистенційний межовий стан ліричного героя.
Свої сліди у віршах збірки залишила й багатомовність Целана, коли він вдається до слів, виразів чи сентенцій з різних давніх чи сучасних мов, так, наприклад, з гебрайської (шібболет), давньогрецької (кенотаф), латинської (argumentum е silentio), іспанської (по pasaran). Цей аутсайдер і чужинець, народжений на околиці німецькомовного простору (чого німецька критика ніколи не хотіла простити йому), знову демонструє тут дивовижно тонке й глибоке мовне чуття й збагачує рідну німецьку мову новотворами, які значно розширюють її межі (Baumwort, lidweit, nachtverhangen, sömmernd, gedankenfarben, Flügelnacht, Zwillingsröte, Mittnacht, Doppelsilber, Sonnengrab, Spätmund, Lichtstumpf і т. д.), або алітеруючими й парадоксальними взірцями словесної гри на кшталт „die Zungen der Sehnsucht, / die Zangen“, „und tragen das Grün in dein Immer“, які профілюють його як одного з майстрів мови, наділених найтоншим слухом. Вже у збірці «Від порога до порога» поет розвиває свій рідкісний дар проникати за допомогою багатошарових словесних значень до нових семантичних вимірів та ще незвіданих образних просторів, в чому Жак Дерріда вбачає на прикладі шифру «шибболет» основоположний принцип його поезії[22]. «Шибболет», слово, запозичене зі Старого Заповіту, означає гебрайською «колос» або «хвиля». Людям Їфтаха воно слугувало розпізнавальним знаком, своєрідним паролем у їхній боротьбі проти єфремівців, які не могли його правильно вимовити (Кн. Суддів 12, 1–7). Тим самим це поняття, яке вже Мартін Бубер використовував для обґрунтування свого «діалогічного принципу», символізує поетологічну й мовнокритичну проблему, як її розумів ще Гуґо фон Гофмансталь у своєму «Листі до лорда Чендоса», й окреслює можливості промовляння загалом, а також іншого промовляння, до якого прагнув Целан.
Вже у збірці «Від порога до порога» починається естетична переорієнтація поета, коли він поступово віддаляється від своїх неоромантично чи сюрреалістично наснажених образних структур, щоб віднайти нову — набагато прозорішу й тверезішу — поетичну мову. Це пов’язано з емоційним та раціональним переосмисленням історичних процесів новітнього часу, насамперед з досвідом Голокосту й зміни його уявлень про сутність та форму поезії «після Аушвіцу». Конфронтація з цією болючою проблематикою змушує поета наново артикулювати не тільки тематичні направляючі лінії та образний характер своїх ліричних текстів, але й відчутно редукувати мовні та стилістичні засоби. У пошуках адекватної мови своєї поезії він відкидає традиційні моделі суто естетичного висловлювання на користь поетичної дійсності, яка почуває себе закоріненою вже не в естетично красивому образі й гармонійному звучанні, а у правдивому як критерії поетичного. Однак це був тривалий процес, який знайшов своє продовження і в його наступних збірках. «У ці роки, — пише Вольфґанґ Еммеріх, — повернення до мовчання, щоправда, зважувалося, проте воно не було реалізоване. Натомість Целан окреслив поетику своєї лірики, яка, з одного боку, означала відмову від його власного дотеперішнього ідеалу красивого вірша, а, з іншого боку, уможливлювала подальше промовляння навіть перед лицем живодерів і фальшивих хвалебних гімнів»[23]. Звичайно, що все це мало наслідком також зміну зовнішнього вигляду, архітектоніки вірша — віднині вони стають лаконічнішими, стислішими й змістовно щільнішими у своїй субстанції.
Нова поетична збірка Целана виникала ще в захищеній атмосфері молодого кохання та тісних дружніх стосунків, що знайшло своє відображення не тільки у посвяті книги своїй дружині, але й у посвятах окремих віршів найближчим друзям поета. Так, деякі важливі тексти присвячені Ганне та Герману Ленцам («По-нічному надуті»), Рене Шару («Argumentum е silentio») чи Нані та Клаусу Демусам («Виноградарі»). Інший важливий поетологічний вірш оснащений заголовком «Пам’яті Поля Елюара». Цим окреслюється тодішнє коло друзів Целана та його естетичні преференції, що для історії виникнення збірки також має неабияке значення.
Влучну характеристику цього поетичного досягнення дає в одному зі своїх листів до Целана його штуттґартський друг, письменник Герман Ленц, коли він порівнює нову збірку з поетичним дебютом Целана й сприймає її не тільки як єдність біографічних та вкорінених у реальності чинників, але й описує її вірші як шлях від самотності до утопії людської солідарності: «Нова збірка видається мені строгішою за «Мак і пам'ять», хоча я — а це для мене у віршах завжди особливо важливе — впізнаю там окремі етапи Твого шляху. Нові вірші зосереджуються на суттєвому, і я заздрю Твоїй упевненості, з якою Ти продовжив свій шлях». І трохи нижче читаємо: «У збірці «Від порога до порога» відчувається велика самотність, книга є требником для усіх «вколисаних ніччю», які пов’язані між собою білими нитками. Кращого заголовку для цієї книги Ти й справді не міг би знайти»[24]. Ці слова могли б бути доброю відповіддю тим критикам та рецензентам, які знову побачили в поезіях Целана свавільні метафори й брак зв’язку з реальністю, заявляли про сюрреалістські відгуки чи навіть епігональні риси. Сьогодні такі звинувачення видаються безпідставними, застарілими й науково непродуктивними.
22
Derrida Jacques. Schibboleth: Für Paul Celan. Hrsg. von Peter Engelmann. Aus dem Französischen von Wolfgang Sebastian Baur. — Wien: Passagen-Verlag 2002.
23
Emmerich Wolfgang. Paul Celan. — Reinbek bei Hamburg: Rowohlt Taschenbuch Verlag 1999, S. 96–97 [Rowohlts Monographien].
24
Paul Celan — Hanne und Hermann Lenz. Briefwechsel, S. 30.