Рікі та дороги
- Автор: Лівін Марк
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-966-942-225-5
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Рікі та дороги». Краткое содержание книги:
Це важлива і вкрай потрібна книжка про вміння приймати інакшість людей і про любов. Книжка про усвідомлений біль і неусвідомлені страхи, про раз і назавжди визначені правила і про час, коли їх варто порушити.
— Смачного.
Тоді й вони почали їсти.
Я ретельно пережовував кожен шматок, не менше двадцяти разів, щоб їжа не застрягла мені в шлунку. Я доїв, а тоді встав з-за столу та сказав:
— Дякую за вечерю. Я піду до кімнати.
Але я не знав, що далі робити, бо день остаточно сплутався.
Тоді ця жінка встала й узялася прибирати зі столу. Вона запитала, чи не хочу я їй допомогти. І я закляк, бо не знав, як учинити. Я сказав:
— Добре.
І взяв бабусину тарілку й відніс на кухню.
Потім повернувся до кімнати, а жінка вийшла на кухню з рештою посуду. Бабуся й далі сиділа за столом та, судячи з виразу її обличчя, про щось напружено думала. Її губи були стиснуті так, що мало не діставали їй до носа, і, за моїми спостереженнями, це була найглибша фаза роздумів.
— Матвію, — покликала жінка з кухні.
Я зайшов у кухню, бо все одно не знав, що робити далі.
Вона вручила мені білий вафельний рушник і одна за одною почала подавати тарілки. І я став їх витирати, ретельно, по колу, а також зі зворотного боку. У моїй голові закрутилася плівка, як у кіно, коли його на відеомагнітофоні перемотуєш назад, і все рушило у зворотному порядку, потім я відчув запах кориці й цукрової пудри, хоча його тут не могло бути, бо кухня в бабусі пахла деревом і трохи сирістю, якою тягнуло з підвалу.
— Дивись: пальці як у дідуся, — сказала вона, показуючи на мої мокрі руки.
Я дивився на них і напружено думав. Тоді вона витерла руки об рушник, підійшла й обійняла мене.
У школі дуже люблять дітей, які багато пам'ятають і вміють використовувати це за потреби. Які можуть згадати, що вчили рік чи два тому, і прикласти ці знання до вирішення якоїсь конкретної ситуації.
У школі дуже люблять дітей, які вміють розв'язувати задачі, для них улаштовують змагання спочатку на рівні школи, а потім на рівні міста і так далі. Найкращих дітей відправляють у телевізор, і там вони змагаються з іншими дітьми, у кого чудова пам'ять, а решта на це дивиться.
І коли діти розв'язують задачі, вони не лише послуговуються знаннями, а й згадують відчуття, що їх охоплювали під час навчання. І радіють, якщо в них виходить усе правильно і всі їх хвалять і заохочують подарунками й гарними словами. Але якщо вони помиляються і не виправдовують очікувань, то засмучуються. І, гадаю, усі ці діти воліють забути ситуації, коли не впоралися з розв'язанням, а хочуть пам'ятати тільки випадки, коли подужали задачу. Тоді їхні життя були б сповнені світла й тепла, подарунків і заохочень.
Усі ці ситуації разом із відчуттями складаються нам у голови — це називається досвід. Але ми їх пригадуємо не тільки за потреби, але й випадковим чином, коли натрапляємо на якісь речі, які з цим досвідом асоціюються, наприклад підручник із алгебри, або вафельний рушник, або старечі пальці, і тоді переживаємо ніби маленьку подорож у часі на швидкій перемотці, аж до потрібного епізоду. І знову охоплені тими відчуттями, хоча насправді про цей епізод уже забули.
А іноді, коли нам страшно, чи погано, чи не можемо заснути, як-от я зараз, ми навмисно пригадуємо моменти, коли почувалися щасливими. І якби мене попросили на якихось змаганнях із пам'яті пригадати щось радісне зі свого життя, моя голова видала б мені спогад, про який я раніше вже розповідав. Про те, як чужа жінка в хустині стала мені мамою, яка померла два роки тому, але насправді ні. І як вона, відсунувшись, подивилася на мене та сказала:
— Бачиш, як добре.
А моє серце калатало, і це було 80, а може, і більше ударів на хвилину, і вже здавалося, що в мене зараз станеться серцевий напад.
Раніше я казав, що хотів би забути все погане і пам'ятати тільки про бузок і падану аличу біля будинку, але насправді я погодився б забути навіть усе хороше, стати порожнім і почати заново сповнюватися відчуттів, уже знаючи, що треба бути дуже обережним.
Але цього ніхто не вчить, тобто нас навчають пам'ятати, але ніхто не каже, як забувати. І ніхто не каже, як розв'язати цю задачу, як навчитися жити між хорошим і поганим, при цьому не втративши глузду. Як радіти, коли тобі болить, і як сумувати, коли тобі радісно?
Від самого ранку дуже парило, і я намагався не вилазити з намету.