Рікі та дороги
- Автор: Лівін Марк
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-966-942-225-5
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Рікі та дороги». Краткое содержание книги:
Це важлива і вкрай потрібна книжка про вміння приймати інакшість людей і про любов. Книжка про усвідомлений біль і неусвідомлені страхи, про раз і назавжди визначені правила і про час, коли їх варто порушити.
1) 9:00 — я прокидався й одягався;
2) 9:15–10:00 — я снідав і повільно пив чай;
3) 10:00–15:00 — робота по дому або, якщо це неділя, вільний час;
4) 15:00–15:30 — ми обідали разом із бабусею;
5) 15:30–18:00 — я читав — з печивом, чи хлібом, чи яблуками, — поки бабуся дрімала;
6) 18:00–19:00— я допомагав накривати на стіл, і ми вечеряли;
7) 19:00–23:00 — у мене був вільний час, я майже завжди дочитував книжки, щоб поміняти їх у бібліотеці, потім лягав спати.
І зазвичай гриз яблуко.
І я не хотів більше нічого міняти, бо дуже довго до цього звикав, бо мені подобалося, що все ось так і я завжди знаю, що мені треба робити.
Тобто якби в мене був вибір і я міг би на це вплинути, я б нічого не змінював. Я маю на увазі у звичайному житті. Але тепер усе інакше, і я можу робити все так, як мені заманеться, можу порушувати цей план — і я вже це роблю, бо навіть не знаю, коли прокидаюся й лягаю, наприклад, і забув щітку вдома.
Я постійно намагаюся думати тільки про хороше, а коли думаю про погане, відразу засмучуюся і оцінка мого дня через це ризикує бути нижчою. І мені спало на думку, що можна бути щасливим інакше — скажімо, від того, що тобі саме зараз погано, бо ніколи не знаєш, чим насправді ця подія може для тебе обернутися. Бо іноді добре — це погане, і навпаки, і я ще на початку про це казав.
Тож хочу розповісти про день, коли все було саме так.
Ми з бабусею поверталися зі школи. Вона невисока на зріст і ходить повільніше за мене, а часом може зупинитися поговорити з кимось, і якщо це десь на початку вулиці, то я на неї чекаю, але якщо це ближче до дому, то заходжу в будинок сам. Тоді був саме такий день: бабуся зупинилася біля сусідки і розповідала про квіти, що їх розсадила понад будинком.
Я зайшов сам у хату й ретельно вимив руки на кухні, а потім пішов у кімнату до холодильника — у бабусі він стояв у кімнаті, — щоб дістати звідтіля обід і накрити собі на стіл. Я вже відчинив був двері холодильника і тільки тоді зрозумів, що в кімнаті щось точно не так.
Боковим зором я побачив, що на дивані сидить якась жінка в темній сукні в дрібні сірі й білі квіточки, на голові в неї зав'язана біла хустка. Я різко повернувся до неї всім тілом, але нічого запитати не зміг, тому що перелякався. Я не знав, хто це. З переляку гупнув дверима холодильника, і там щось розбилося, а я вибіг через кухню та веранду на вулицю. Я чув, як жінка закричала мені вслід:
— Матвію!
І мені стало ще страшніше, бо вона знала, як мене звати, а значить, точно прийшла по мене.
Я підбіг до хвіртки й загукав бабусю.
Вона кинулась мені назустріч так швидко, як тільки могла. Я сказав, що в домі сторонні і вони знають, як мене звати. Бабуся запитала:
— Скільки їх?
— Одна жінка, — відповів я.
— Господи! — скрикнула бабуся.
Ми зайшли на веранду, бабуся відчинила двері в кухню, і відразу за ними стояла ця жінка. Вона ще раз сказала, ніби з докором: «Матвію», — і простягла до мене руку. Тоді я запитав, звідкіля вона знає моє ім'я. Вона нічого не відповіла, але я бачив, що їй прикро, бо я ніби маю її впізнати.
Але бабуся не прогнала її. Лише попросила, щоб я пішов до кімнати й зачинив за собою двері. Я увімкнув телевізор, але «Альфа» ще не було. Я чув, як бабуся й та жінка про щось говорять. Спочатку це були просто голоси, і так тривало п'ять хвилин, але потім голоси наблизилися, і я почув, як жінка сказала: «Я хочу з ним поговорити». Вона відчинила двері та сказала:
— Матвію, це я.
А я ніяк на це не відреагував. Просто сидів на дивані з пультом у руках і думав, що обід я вже пропустив і наступного разу поїм, коли читатиму книжку, але серіал я точно пропускати не збираюся. Реклама добігла кінця, і почалася серія «Альфа».
Жінка підійшла й сіла біля мене на диван.
Я зосереджено дивився в екран.
(Альф вийшов на вечірку, прилагодивши на живіт зіпера,[Зіпер (від англ, zipper) — застібка-молнія.] щоб удати людину, вдягнену в маскарадний костюм.)
Віллі (з підозрою):
— Альфе, де ти взяв зіпера?
— Віллі, пам'ятаєш свою стару червону куртку?
Віллі (з полегшенням):
— А, так.
— То ти її не викидай — вона тобі знадобиться, бо зіпер я випоров з твого нового пальта.
Я сміявся, бо Альф-неборака вічно втрапляв у смішні ситуації, але винними чомусь завжди були інші.
— Я знаю, що ти мене не впізнаєш. Але я дуже сподівалася.
Жінка підсунулася ближче, і я напружився, бо було схоже, що вона хоче мене обійняти. Я відсів подалі від неї.