Рікі та дороги

— Пусти, — кричав я.

— Па-а-а-и-ицк-а-а-а, — гарчав крізь зуби Рікі.

І ми так боролися з ним, і я відчув, як моє тіло зігрівається, а в голові, яка досі паморочилася, яснішає.

А тоді я не витримав і сіпнув щосили. Рікі заскавулів і відскочив убік. Я подумав, що нашкодив йому, тож запитав:

— Що з тобою?

Але Рікі не відповів.

Тоді я повторив своє запитання, але він мовчав. Я підійшов до нього ближче — роздивитися, що сталося. Тоді Рікі різко повернувся всім тілом, вихопив у мене гілку й відскочив з нею на кілька кроків убік.

— Иколи ее хохлахлюй хатку, — пробубнявив він, тримаючи її в зубах.

— Що? — запитав я.

Тоді Рікі поклав гілку поруч і сказав:

— Ніколи не послаблюй хватку, кажу. Бо такі, як я, щось у тебе з-під самого носа видеруть.

Тоді я взяв кілька гілок, які лежали поряд, та, ігноруючи собаку, поклав їх на дах намету. Після цього заліз усередину й подивився, чи сильно промокли речі. Мені й самому потрібно було перевдягтися, тому я поліз аж на саме дно рюкзака, дістав суху футболку, штани та труси. Деякі речі підмокли, тому я вирішив, що потрібно розкласти багаття й посушити одяг. Дістав одну коробку сірників, видер кілька аркушів із блокнота й поліз назовні. Коли я виліз із намету, Рікі сидів на тому ж місці. Побачивши мене, він збадьорився.

— Паличка? — знову сказав він.

Але я удав, що не почув його, і пішов далі. Злива вщухла, але ліс був мокрим. Я не знав, як із мокрих гілок розвести багаття. Трохи подумав, і мені на думку спала ідея. Дощ, хоч і був сильний, але минув швидко і намочив усе навколо, але тільки зверху. Я розламав об коліно кілька товстих гілок — усередині вони були сухі.

Тоді я поліз у намет і дістав армійський ніж. Повернувся й обчистив гілки від кори, а тоді став відколювати ножем скіпки.

Рікі підійшов до мене.

— Що ти робиш? — запитав він, схиливши голову набік.

— Стругаю, — відповів я.

— Буратіно? — запитав він.

— Відчепись, — сказав я.

Ця робота мене заспокоювала, я відчував запах дерева, бачив, як працює ніж. Я повторив ці рухи 312 разів, а переді мною виросла купка тонкої стружки. Тоді я поклав на землю аркуші, вирвані з блокнота, на них купкою склав стружку й підпалив. Вийшло з десятого сірника, бо вони також були трохи мокрими. Тоді я зверху поклав кілька товстіших галузок, щоб вони підсушилися, і за кілька хвилин вони також зайнялися. Тоді я став викладати навколо маленького багаття вологі гілки у формі намету, і згодом вони також загорілися.

За якийсь час у мене було велике багаття і я відчув піднесення, бо ніколи раніше такого не робив. Відтепер я почувався впевненіше. Якби ж мене бачили колишні однокласники, які називали мене дауном! І я був майже впевнений, що ніхто з них ніколи не робив нічого подібного.

Тоді я наносив іще гілок і кілька з них вбив у землю ближче до багаття — зробив із них щось схоже на сушку й розвісив мокрий одяг. Відтак повернувся в намет, дістав із рюкзака хліб, який не змок, тому що був у пакеті, нанизав його на патичок і заходився смажити.