Історія України-Руси. До року 1340
- Автор: Грушевский Михаил Сергеевич
- Серия: Історія України-Руси #3
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія України-Руси. До року 1340». Краткое содержание книги:
У третьому томі висвітлюється історія Галичини та Волині від утворення тут держави князя Романа Мстиславовича до загарбання значної частини території Польським королівством, а також становище Наддніпрянщини за умов панування золотоординських ханів.
32) Р. Правда Кар. 77.
33) Р. Правда Кар. 70-73.
34) Кар. 122.
35) Кар. 69.
36) Кар. 70.
37) Кар. 122.
38) Кар. 75.
39) Так розумію я сю суперечну постанову: „а иже у господина ролейны закупъ будеть, а погубить свойскы конь, то не платить єму”; одні читають войскы, як у деяких кодексах і толкують: „коли ролейному закупу господин поручить воєнного коня, то він не відповідає за нього, бо се не належить до його хлїборобських обовязків”, але й сей переклад войский = воєнний, й істнованнє спеціальних воєнних коней, і таке толкованнє — все се непевне. Иньші читають свойскы, а толкують: „коли закуп стратить свого коня, і через се вийде в роботї замішка, то він за се не відповідає. Я думаю, „не платить єму” треба розуміти про господина, і тодї зовсїм буде ясно.
40) Кар. 9-14, 27, 34-5, 43, 74 і далї, 99, 102, 110 і далї.
41) Про холопів див. особливо СергЂевичъ Рус. юрид. древности І с. 94 і далї, В.-Будановъ Обзоръ с. 80 і далї і Дебольскій ор. c.; спеціальна статя Д.-Запольского — Книга для чтенія по рус. исторіи.
42) Кар. 119-121.
43) Кар. 111: „отъ челяди плодъ или отъ скота” — дуже характеристична фраза. З другого боку, Сказанія о БорисЂ и ГлЂбЂ c. 78 згадують інтересний казус: пани „отроча єя”, себ то раби, — „въ слободЂ родивше ся поработиша” — „судящии же не послабиша тому такому быти”. Звертаю увагу на сю звістку (зауважену вже в моїй Історії Київщини), бо в науцї якось її не пощастило, й історики права і досї підносять брак звісток про се в наших джерелах (див. В.-Буданова Обзоръ с. 385).
44) Див. т. І c. 274.
45) Про рабу підложицю — Кар. 110, в умові Новгорода з Нїмцями з кінця XII в. раба зґвалтована стає свобідною (Христоматія В.-Буданова І, 96); се правдоподібно толкуєть ся так, що мова йде про насильство рабі від пана-іноплеменника — СергЂевичъ Юрид. древн. І, 113.
46) Кар. 43.
47) Кар. 43 і 74 (тут за коня, украденого холопом, платить ся тільки звичайна його вартість).
48) За тивуна огнищного і конюшого (старшого над конюхами) Рус. Правда визначає 80 гривен, за конюха і повара 40. 12-гривенний урок платив ся за „сїльського” або ”ратайного'' тивуна, себто такого, що доглядав хлїборобського господарства, княжого, а мабуть і боярського — судячи по контексту; „такоже и за боярескь” (до самих звичайних холопів воно ледви чи може належати, бо для них — не тільки для боярських, але й для всїх, була однакова цїна — 5 гривен); також за „искормилича” — пістуна, і кормилицю — мамку, і за ремісників; чоловіків і жінок. За „рядовича” платило ся 5 гривен — се правдоподібно означає „рядового” холопа, бо 5 гривен — цїна всякого ”смердього'' холопа. Инакше обясненнє рядовича — доглядач, від рядити, — але за низька на то цїна його
49)Кар. 130.
50) Кар. 99.
51) Кар. 77.
52) Кар. 127.
53) Див. вище c. 289
54) Кар 76; текст я переставляю, для лїпшого зрозуміння. Гадка, що з сього параґрафу виникає істнованнє суду над холопом, висловлена, Серґєєвічом Юрид. др. І с. 105; в подробицях він одначе толкує сей параґраф инакше.
55) „Или бити розвязавьше” — для об'яснення сього виразу Серґєєвіч дуже добре вказав на текст Моленія Данила Заточника: „А безумнаго аще и кнутомъ бьєши, розвязавъ на санехъ, не отьимеши безумія єго”.
56) А кто самъ своєго холопа досочит ся въ чеємъ любо городЂ или хоромЂ — Карамз. 125.
Церковні люде; початки і розвій сьвященичої верстви, її дїдичність, вимоги для сьвященства; чернцї й иньші катеґорії церковних людей.
Про церковних людий не багато можу додати до сказаного вище при оглядї церковного устрою. Як ми бачили вже з сказаного там, ся катеґорія складала ся: з білого духовенства і церковників, з чернцїв, з людей, що властиво не бувши церковними, стояли під опікою й присудом церковним (вони власне й називали ся „церковними людьми”, в тїснїйшім значінню) й нарештї — з півсвобідних і несвобідних людей, що сидїли на церковних землях і залежали від церковних властей так само як і від кождого приватного „господина” — про них отже й нема що говорити тут осібно.