Історія України-Руси. До року 1340

Що холоп не міг бути предметом карного вчинку, видко з того, що за убийство холопа третьою особою „без вини” платила ся його вартість господарю, а князю „продажа”, як за всяку иньшу матеріальну шкоду: „за холопа й рабу нема вири, за убитого без вини або рабу платить ся урок, а князю продажі 12 грив.” (стільки-ж що й за украденого холопа, або за знищені знаки власности). „Урок” — вартість холопа, була не однакова: за вищі катеґорії княжих холопів платило ся, як ми знаємо вже, 40 і до 80 гр., за середнї катеґорії княжих і боярських холопів — по 12 гр., за звичайних княжих і „смердїх” (не княжих) — по 5 гривен за чоловіка, по 6 за жінку; се мабуть і було нормальною цїною невільника 48). За убийство свого власного раба, очевидно, нїхто не відповідав, бо кождий мав право робити з своєю власністю, що схотїв. Майно холопа мусїло по праву все належати його пану 49).

Горожанських прав холоп нїяких не має. Він не може бути сьвідком; правда, на підставі сьвідоцтва холопа можна розпочати процес, але відвічальність такого процесу приймає на себе той хто позиває, і як би не довів свого, платить обжалованому, „зане по холопьи рЂчи ялъ и”. Доказової сили сьвідоцтво холопа не має: він не може присягати 50) і тільки в крайности (по нужи) суд може прийняти сьвідоцтва вищих катеґорій холопів, як нпр. „боярського тиуна дворьскаго” 51). Нїяких умов і контрактів холоп правно робити не може: коли холоп вишахрує де небудь гроші і показуєть ся, що третя особа дала йому ті гроші знаючи, що має до дїла з холопом, то вона не може мати нїяких претензій — тратить свої гроші 52).

Так сурово трактувало холопа право, консеквентно переводячи принціп, що холоп — то не людина, а тільки річ, майно. Але на практицї сей погляд, певно, не переводив ся так консеквентно, й незгода сього правного погляду з дїйсністю супроти неможливости перевести його консеквентно на невільнику як на річи, а з другого боку й гуманний вплив церкви — брали своє.

Ми вже бачили, що саме право для вищої катеґорії рабів робило уступки: не кажучи вже, що воно цїнило деяких із них вище навіть нїж свобідних (80-ти-гривенний „урок” за деяких княжих холопів), воно признавало, як ми бачили, їх сьвідоцтвам правосильність на судї.

Далї, у рабів в дїйсности бувало своє майно, і вони вели від себе торговлю, грошеві операції В умові Смоленська з Нїмцями (1229) між иньшим читаємо, коли Латинянин (себто чоловік латинської віри — Нїмець) позичить гроші княжому холопу, або иньшому доброму чоловіку (вар.: боярському чоловіку, себто холопу), а він умре не заплативши, то той, хто бере його спадщину, має заплатити Нїмцю. Таким чином холоп лишав спадщину, і то очевидно — не господарю, а иньшим спадщикам. І се, безперечно, не було виїмкове явище: Руська Правда, як ми бачили, припускає, що можуть бути такі люди, що входять у грошеві операції з холопом, навіть і знаючи, що він холоп; Всеволодова устава, як ми бачили, говорить про холопів, що з холопства викупляють ся — значить самі, своїми грішми; на сеж вказує термін ізгойство — як викупна плата холопа за своє увільненнє 53). Очевидно, що хоч по праву холоп не міг мати свого майна, в дїйсности холопи, особливо в більших господарствах, як князївські або боярські, per tacitum consensum своїх господарів мали своє майно і ним свобідно роспоряджали, а право й тут, як от у тій умові, робить для них уступку.