Сон кельта
- Автор: Варгас Льоса Марио
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5083-0
- Переводчик: Виктор Иосифович Шовкун
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Сон кельта». Краткое содержание книги:
В основу сюжету покладено реальну історію легендарного борця за незалежність Ірландії Роджера Кейсмента. Колишній британський консул, якому надали широкої популярності звіти про лиходійства, що чиняться колонізаторами в Конго і Амазонії, був страчений за заклики до заколоту проти панування Британської імперії. Останні свої дні Кейсмент провів у камері у повній ізоляції, зраджений друзями та соратниками, обуреними його змовою з німцями і гомосексуальними зв’язками, про які стало відомо з його щоденника — чи то справжнього, чи то сфальсифікованого.
2010 року у видавництві «Фоліо» вийшов роман Льоси «Витівки кепського дівчиська».
Роман «Сон кельта» українською друкується вперше.
Натомість німці погодилися надіслати зброю та набої. Протягом годин і днів вони робили підрахунки та досліджували, як найбезпечніше доставити цей вантаж у вказаний час у призначене місце. Зрештою було вирішено, що зброю повантажать на «Ауд», англійський корабель, дещо перебудований і наново пофарбований, який тепер ходив під норвезьким прапором. Ані Роджер, ані Монтейт, ані будь-хто з бійців Бригади не подорожуватимуть на «Ауді». Це рішення спричинилося до дискусії, але німецький уряд не поступився: присутність ірландців на борту засвідчить, що корабель насправді не норвезький, і якщо цей обман буде викрито, то Рейх опиниться в незручній ситуації перед міжнародною опініею. Тоді Роджер і Монтейт зажадали, щоб їм надали можливість прибути в Ірландію, нехай і окремо від зброї, але водночас із нею. Протягом кількох годин вони обмінювалися пропозиціями та контрпропозиціями, й Роджер намагався переконати своїх співрозмовників, що, потрапивши до Ірландії, він зможе переконати своїх друзів, щоб вони зачекали, поки війна більше схилиться на німецьку сторону, бо за таких обставин повстання можна було б поєднати з одночасним наступом німецького військово-морського флоту та сухопутних сил. Зрештою Адміралтейство погодилося, щоб Кейсмент і Монтейт вирушили до Ірландії. Вони поїдуть туди на субмарині й візьмуть із собою одного з бійців Бригади, що представлятиме своїх товаришів.
Рішення Роджера відмовитися від того, щоб Ірландська бригада подалася в Ірландію приєднатися до повстання, було справжнім шоком для німців. Але він не хотів, щоб бійці Бригади наразили себе на ризик бути страченими, навіть не здобувши можливості померти в бою. Такої відповідальності він не хотів брати на свої плечі.
7 квітня верховне командування повідомило Роджерові, що призначило субмарину, на якій вони подорожуватимуть. Капітан Монтейт обрав сержанта Деніела Джуліана Бейлі, щоб він презентував Бригаду. Йому надали фальшиві папери з ім’ям Джуліан Беверлі. Верховне командування повідомило Кейсмента, що хоч революціонери й просять доставити їм п’ятдесят тисяч рушниць, їм буде відправлено двадцять тисяч рушниць, десять кулеметів і п’ять мільйонів набоїв.
Цей вантаж буде доставлено на північне узбережжя острова Інністускерт, що в затоці Трейлі-Бей, у призначений день після десятої вечора. Корабель має чекати лоцман у човні або баркасі, що позначить свою присутність зеленим світлом.
Від сьомого числа й до дня від’їзду Роджер не склепив очей. Він написав короткий заповіт, просячи, якщо він помре, щоб усе його листування й усі папери передали Едмундові Д. Морелу, «чоловікові винятково справедливому й шляхетному», щоб за допомогою цих документів він написав «мемуари, які врятують мою репутацію, коли я помру».
Монтейт, хоч він, як і Роджер, передчував, що повстання буде придушене британським військом, поривався якомога скоріше вирушити в Ірландію. Вони мали розмову наодинці, близько двох годин, у той день, коли капітан Бем передав їм отруту, яку вони просили на той випадок, якщо їх захоплять у полон. Офіцер пояснив їм, що йдеться про амазонське кураре. Воно діє моментально. «Кураре — мій давній знайомий, — сказав йому Роджер, усміхаючись. — У Путумайо я бачив, як індіанці паралізували в повітрі птахів своїми дротиками, які вмочали в цю отруту». Роджер і капітан пили пиво в найближчому шинку.
— Думаю, вам так само, як і мені, прикро від’їздити, не попрощавшись із бійцями Бригади й навіть не повідомивши їх про свій від’їзд, — сказав Роджер.
— Це завжди мучитиме мою совість, — погодився Монтейт. — Але інакше не можна. Повстання — надто серйозна річ, щоб ризикувати виказати себе.
— Як ви гадаєте, існує можливість його затримати?
Офіцер похитав головою.
— Не думаю, сер Роджер. Але вас там дуже шанують, і, можливо, ваші аргументи справлять на них якийсь вплив. Хай там як, а ви повинні зрозуміти, що тепер відбувається в Ірландії. Ми багато років готувалися до цього. Та що там років! Кілька століть, якщо бути точнішим. Скільки можна бути такою обережною нацією! Ми вже перебуваємо в двадцятому сторіччі. Тепер немає сумніву, що, з огляду на війну, настала та мить коли Англія слабкіша, ніж Ірландія.