Сон кельта

Роджер виступив із протестом. Він мав бурхливу сцену з генералом Шнайдером, комендантом гарнізону Цоссена, який сказав йому, що не може надати свободу тим, котрі поводяться недисципліновано, схильні до бійок і навіть до крадіжок у таборі. Монтейт сказав, що ці звинувачення неправдиві. Єдиними інцидентами були випадки образливого ставлення до ірландців із боку німецьких вартових.

Останні місяці перебування Роджера Кейсмента в Німеччині були позначені палкими суперечками та моментами великої напруги у стосунках із владою. Відчуття того, що він обманувся у своєму ставленні до Німеччини, зростало до самого його від’їзду з Берліна. Рейх не мав ніякого інтересу у визволенні Ірландії, він ніколи не сприймав серйозно ідею про спільну воєнну акцію з ірландськими революціонерами, Канцелярія та Адміралтейство скористалися з його наївності та щирості, примусивши його повірити в те, чого вони не збиралися робити. Задум, що Ірландська бригада воюватиме у складі турецького війська проти англійців у Єгипті, досліджений у всіх подробицях, провалився, коли вже здавалося, що він ось-ось конкретизується, причому йому не дали жодних пояснень. Ціммерман, граф Ґеорґ фон Ведель, капітан Надольни й усі офіцери, які брали участь у цих планах, зненацька стали слизькими й ухильними. Вони заперечували можливість їхньої реалізації, посилаючись на всілякі вигадки. Коли він домагався розмови з ними, вони раптом ставали неймовірно зайнятими, могли приділити йому лише кілька хвилин, питання Єгипту було не в їхній компетенції. Роджер змирився: його мрія, що Бригада перетвориться на невеличку символічну силу в боротьбі ірландців проти колоніалізму, розвіялася з димом.

І тоді, майже з тією самою нестямною силою, з якою він захоплювався Німеччиною, він став почувати до цієї країни неприязнь, що стала перетворюватися на ненависть, схожу або навіть більшу, аніж та, яку йому вселяла Англія. Він висловив її у своєму листі в Нью-Йорк до адвоката Джона Квінна, після того як розповів йому про погане ставлення до нього з боку німецької влади. «Ось так воно є, мій друже: я став так ненавидіти німців, що замість померти тут волію, щоб мені накинули британський зашморг».

Роздратування й поганий фізичний стан примусили його повернутися до Мюнхена. Доктор Рудольф фон Геслін зажадав, щоб він ліг відпочити до лікарні в Мюнхені, висунувши аргумент, проти якого він не мав чого сказати: «Ви перебуваєте на грані кризи, з якої ніколи не зможете вийти, якщо не відпочинете й не забудете про все інше. Альтернативою буде те, що ви втратите розум або зазнаєте такого психічного струсу, який перетворить вас на безпорадного каліку до кінця ваших днів».