Сон кельта

— Ми маємо роти, взводи, рої, очолені своїми офіцерами, маємо склади зброї, своїх посланців, свої шифри, паролі, — заявив Монтейт, жваво жестикулюючи. — Я сумніваюся, що десь у Європі існує військо, більш ефективне й більш умотивоване, аніж наше, сер Роджер. Я анітрохи не перебільшую.

Монтейт повідомив, що приготування до повстання досягли свого максимального пункту. Єдине, чого бракує, щоб вибухнуло повстання, то це німецької зброї.

Капітан Монтейт негайно взявся за роботу, навчаючи та організовуючи півсотні ірландців, які утримувалися в таборі Цоссен. Він часто навідувався в табір Лімбурґ, намагаючись подолати опір інших полонених Бригаді. Йому вдалося умовити кількох, але величезна більшість виявляли до нього цілковиту ворожнечу. Але ніщо не могло вибити його з рівноваги. Його листи до Роджера, який повернувся в Мюнхен, дихали ентузіазмом і повідомляли йому підбадьорливі вісті про мікроскопічну Бригаду.

Коли наступного разу вони знову побачилися в Берліні, через кілька тижнів, вони пішли вечеряти в ресторан у Шарлотенбурзі[16], переповнений румунськими біженцями. Капітан Монтейт, набравшись духу й обережно добираючи слова, щоб його не образити, несподівано йому сказав:

— Сер Роджер, не вважайте, що я невиправдано втручаюся у ваші особисті справи. Але ви не можете далі жити в такому стані. Ви надто важливий чоловік для Ірландії, для нашої боротьби. В ім’я ідеалів, задля яких ви зробили так багато, я благаю вас проконсультуватися з лікарем. Нерви у вас геть зруйновані. У цьому немає нічого дивного. Велика відповідальність і турботи погано вплинули на ваше здоров’я. Те, що з вами сталося, було неминучим. Ви потребуєте допомоги.

Роджер пробелькотів кілька ухильних слів і змінив тему розмови. Але рекомендація капітана налякала його. То його психічний розлад настільки очевидний, що цей офіцер, завжди такий шанобливий і стриманий, наважився дати йому таку пораду? Він прийняв її до уваги. Після кількох розпитувань вирішив піти з візитом до доктора Оппенгайма, який жив за містом між деревами та струмками Ґрюнвальду[17]. Це був чоловік уже старий, і він уселив Роджерові довіру, бо здався йому досвідченим і впевненим у собі. Вони мали дві тривалі зустрічі, протягом яких Роджер розповів йому про свій стан, про свої проблеми, своє безсоння і свій страх. Він мусив пройти мнемотехнічні випробування та відповісти на багато дуже деталізованих запитань. Закінчивши своє обстеження, доктор Оппенгайм наполегливо порадив своєму пацієнтові лягти до санаторію й відбути курс лікування. Якщо він цього не зробить, то його психічний стан може зазнати остаточного розпаду, який уже розпочався. Він сам зателефонував до Мюнхена й домовився, щоб він зустрівся там із його колегою та учнем, доктором Рудольфом фон Гесліном.