Беру свої слова назад

Але правда не тоне. Навіть «Красная звезда» (11 грудня 2001 р.) змушена визнати: невелика кількість похованих солдат - це одне, а якщо згадати тих, кого не поховали, то вийде щось інше: «Синявінські висоти наші війська штурмували і в 1941-му, і в 42-му, і в 43-му. Тут була прорвана блокада Ленінграда. Тому загиблих неміряно - хоча офіційно поховані 128 390 бійців і командирів». Потрібно пам'ятати, що ховали тих, хто впоперек дороги лежав. А до тих, хто в кущах та канавках, руки не доходили. Їх не ховали, а тому в статистиці і не враховували. Ось тому й виходить, що втрат там майже не було. Всього лише 128 тисяч убитих.

І ось 18 січня 1943 року Жуков відрапортував, що Синявіно нарешті взято і блокада Ленінграда прорвана. І тут же пролунало довге повідомлення Радянського Інформбюро, в якому сказано про взяття Синявіно, а Жуков названий маршалом.

Залишалося зовсім небагато: це саме Синявіно взяти. Здійснити це маленьке диво, зробити те, що вже тисячу разів оберталося кривавим провалом, належало 90-й стрілецькій дивізії полковника Лященка. Слід було дійсні події підігнати під переможні повідомлення. Ясно, що полковнику Лященку, якому випало робити справу, не давало особливої радості вслухатися в повідомлення про те, що справу вже зроблено, що найбільший стратег за взяття Синявіно (яке не взяте) вже проведений в маршали.

А тут і сам він на дроті: як?! Ви ще не знаєте, що мені маршала надали за видатну перемогу на Синявінських висотах? Сидіть там!

У кар'єрі Жукова це аж ніяк не єдиний випадок, коли він спочатку рапортував, а потім за будь-яку ціну підганяв дійсне під бажане.