«Перше моє знайомство з новим командувачем носило дещо дивний характер. Вислухавши моє звичайне в таких випадках подання, він кілька секунд розглядав мене недовірливими, холодними очима . Потім раптом різко запитав:
– Ти хто такий?
Питання я не зрозумів і ще раз доповів:
– Начальник Інженерного управління фронту підполковник Бичевський.
– Я питаю, ти хто такий? Звідки узявся?
В голосі його відчувалося роздратування. Великовагове підборіддя Жукова висунулося вперед. Невисока, але щільна, кряжиста фігура піднялася над столом.
«Біографію, чи що, запитує? Кому це потрібно зараз?» - подумав я, не зрозумівши, що командувач очікував побачити на цій посаді когось іншого. Невпевнено став доповідати, що начальником Інженерного управління округу, а потім фронту працюю майже півтора року, під час радянсько-фінляндської війни був начінжем 13-ї армії на Карельському перешийку.
– Хренова, чи що, змінив тут? Так би й казав! А де генерал Назаров? Я його викликав.
– Генерал Назаров працював в штабі головкому Північно-Західного напрямку і координував інженерні заходи двох фронтів, - уточнив я. - Він полетів сьогодні вночі разом з маршалом.
– Координував... полетів... - пробурчав Жуков. - Ну й біс з ним! Що там у тебе, доповідай.
Я поклав карти і показав, що було зроблено до початку прориву під Красним Селом, Красногвардійськом і Колпіно, що є зараз на пулковській позиції, що робиться в місті, на Неві, на Карельському перешийку, де працюють мінери і понтонери.
Жуков слухав, не задаючи питань... Потім - випадково чи навмисно - його рука різко зсунула карти, так, що аркуші впали зі столу і розлетілися по підлозі, і, ні слова не кажучи, став розглядати велику схему оборони міста, прикріплену до стіни.
– Що за танки опинилися в районі Петрославянки? - Несподівано запитав він, знову обернувшись до мене і дивлячись, як я складаю в папку скинуті на підлогу карти. - Чого ховаєш, дай-но сюди! Нісенітниця там якась...
– Це макети танків, товаришу командувач, - показав я на карті умовний знак помилкового танкового угруповання, яке впало йому в очі. - П'ятдесят штук зроблено в майстерні Маріїнського театру. Німці двічі їх бомбили...
– Двічі! - Насмішкувато перебив Жуков. - І довго там тримаєш ці іграшки?
– Два дні.
– Дурнів шукаєш? Чекаєш, коли німці скинуть теж дерев’янку? Сьогодні ж уночі прибрати звідти! Зробити ще сто штук і завтра зранку поставити у двох місцях за Середньою рогаткою. Тут і тут, - показав він олівцем.
– Майстерні театру не встигнуть за ніч зробити сто макетів, - необережно сказав я.
Жуков підняв голову і оглянув мене зверху вниз і назад.
– Не встигнуть - під суд підеш. Завтра сам перевірю.
Уривчасті погрозливі фрази Жукова були схожі на удари батогом. Здавалося, він навмисне випробовує моє терпіння.
Завтра на Пулковську висоту поїду, подивлюся, що ви там наколупали... Чому так пізно її почали зміцнювати? - І тут же, не чекаючи відповіді, відрізав: - Можеш йти!..»
