«Ілюстрована Історія України»
- Автор: Грушевский Михаил Сергеевич
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - ««Ілюстрована Історія України»». Краткое содержание книги:
Так за кільканадцять лїт сим хитрим і зрадливим способом підточили вони в самім коренї православне житє, і нарешті в 1700 р. Шумлянский вважав уніатську справу вже на стільки доспілою, що рішив проголосити унїю. Він явно повторив присягу на унїю, потайки зложену ним тому двадцять лїт, і почав у своїй єпархії—в Галичинї й на Поділю заводити унїю явно. Справдї православє на стільки вже було підкопане, що духовенство не важило ся противити ся унії. Брацтво львівське пробувало спротивити ся, але Шумлянський, напавши з вояками гетьмана польського, силоміць вирубав двери в церкву брацьку і відправив тут уніатську службу. Братчики одначе не хотїли прийняти унії, на насильства Шумлянськаго скаржили ся королеви і той потвердив брацькі права, але все таки против натиску Поляків і свого владики вони не могли устояти ся. 1704 р., коли Шведи обложили Львів і захотіли контрибуції, польське начальство звернуло сю контрибуцію на брацтво, братчикам прийшло ся віддати всі гроші і.дорогоцінности, на 120 тис. золотих. Зістали ся нї з чим, а Шумлянський, щоб підорвати їх одиноке джерело доходу— друкованнє книжок, заложив при своїй катедральній церкві свою друкарню для конкуренції. Сього останнього удару братчики не витримали і 1708 року покорили ся Шумлянському; прийняли унїю Унїя запанувала в львівській і подільській єпархії. Тільки Великий Скит в Маняві, на підгірю карпатськім (за Станиславовом, в повіті Богородчанськім), заснований на поч. XVII в. (1611 р.) афонським монахом Иовом Княгиницьким, приятелем Вишенського, зістав ся при православній вірі аж до кінця Польщі (закрило його вже австрийське правительство в 1785 р.).
На кілька лїт скорше, в 1691 р. проголосив унїю в своїй перемиській єпархії Ін. Винницький і став силоміць переводити на унїю тутешнї парафії, а на непокірних скаржив ся світським властям, щоб їх примусили до покори як свому законному пастиреви. Число таких непокірних зменьшало ся через сї примуси і кари з року на рік, і в 1761 р. наступник Винницького міг уже похвалити ся, що в його єпархії нема уже нї одної православної церкви. Трохи пізнійше, в 1711 р. попала в уніатські руки єпархія волинська (луцька), і тут також почали силоміць навертати парафії на унїю.
В першій половині XVIII в. вся західня Україна була вже переведена на унїю, і унїатське духовенство стало поширювати її також і в Київщині —але тут не йшло се так легко, через трівожні тутешнї обставини, то під тримували силу сопротивлення православних. Та перше нїж перейти до обставин наддніпрянської Правобіччини, кинемо оком ще на Україну закарпатську—на угорську Русь, де одночасно з релігійною боротьбою в Галичині також ішла подібна боротьба за унїю і против неї.
108. Угорська Україна
Здавна відділені полїтично від передкарпатської України, закарпатські українські землі жили своїм окремішним житем, п. ро котре тільки деякі слабкі відомости долітають до нас. Житє саме було досить глухе і мало замітне в тих гірських карпатських нетрях і ми не маємо навіть звісток про те, як розвивало ся заселеннє сих гірських сторін. Люде довго випасали там худобу тільки лїтом, згодом стали осідати оселями. Думають, що такі трівкі оселї стали тут поширювати ся десь в XI–XII в., хоч Угри памятали, що прийшовши в сі сторони з кінцем IX віку, вони вже застали РусинівУкраїнцїв в Карпатських горах. Притикаючи до українського розселення на північ від Карпатів, українські закарпатські оселї мусіли стояти в тїсних звязках з галицькими оселями по другий бік Карпат, але про се знаємо дуже мало або таки й зовсім нїчого. Бачимо, що за сї гірські краї довго ішла боротьба між Галичиною і Угорщиною. Угорські королї, поширивши свою власть на полуднє від Карпатського хребта, хотіли забрати й північне галицьке згірє і часами, хоч на короткі хвилі їм се удавало ся при кінці XII і- в початках XIII в. І навпаки, як Угорщина підупала з кінцем XIII в., галицькі князі пробували собі загорнути закарпатські краї. Нарешті після того як королеви угорському Людовику і його сімі не удало ся забрати Галиччину під Угорщину в 1370-х роках, з 1380-х років уставила ся на довгі часи та галицько-угорська границя, яка додержала ся і до наших часів.
Чи була ся закарпатська Україна колись одноцїльною пйлїтичною областю, не знаємо; на се бачать деякі натяки в старих звістках, але з раннїх часів, XII–XIII в., бачимо сї закарпатські землі вже подїлені на стблицї або комітати, великі округи, на котрі поділена була ціла Угорщина, і вони розрізували по річним" долинам закарпатські українські оселї на кілька округів. Більші части українського розселення припадаюгь на отсї пять столиць: Шаришську, Землинську, Ужську, Бережську і Мармароську. Сей поділ на стблицї розеднав ще більше і без того розкидану і географічними обставинами розедчану українсвку закарпатську територію, бо подробивши її на части, звязав кожду з них з сусїднїми неукраїнськими територіями угорськими, словацькими, румунськими. Майже не стрічаємо фактів, де ся закарпатська Україна виступала б разом і одностайно. Правда, що й не легко їй було себе проявляти, бо і тут, як і всусїднїй Галичині XVI–XVII в. українська людність представлена була тільки поневоленим і обтяженим ріжними тягарами селянством та темним і бідним сільським духовенством, а відгомони ширших рухів народнїх з иньшої України сюди ще слабше долїтали. З ранньої пори в ролї привілегіованої людности зявляють ся і тут чужі елементи: угорські, німецькі, католицькі духовні; українська людність спинила ся в ролї підданих кріпаків, навіть сїльське духовенство було з кріпаків же і сільський піп мусїв відбувати панщину: його відривали від олтаря для якої небудь роботи і задавали хлосту як кождому иньшому кріпакови. Все що підіймало ся над сим сїрим рівенем, звичайно відривало ся від свого народу ранїйше чи пізнїйше, пристаючи до панів-Угрів.