«Ілюстрована Історія України»

Такими слабкими показали себе Гетьманцї, потомки борців за волю і самостійність України! Але при всїм тім не можна сказати все таки, що істнованнє української автономії, хоч би і в такій злинялій, обкроєній і зросийщеній формі було річею байдужою з погляду національного українського житя. Під пудреними французькими париками і модними вишитими камзолами нового покоління українського громадянства, під його великоруською мовою і політичною услужністю зіставав ся певний український патріотизм, який з часом міг вилити ся в иньші, далеко живійші і симпатичнїйші форми. Новий правитель України, що зайняв місце гетьмана Розумовського, Румянцев, з здивованнєм завважав не одного з тих модних Українцїв, що „при всїх науках і в чужих сторонах обращеніях зістали ся козаками і заховали горячу любов „до своєї власної нації й „солодкої отчизни", як вони її називали Не вважаючи на своє підданнє під культуру великоруську вони були дуже високої гадки про український нарід. „Ся невелика купка людей инакше не відзиваєть ся, як тільки що то вони найперші на цілім світї і що нема від них нікого сильнійшого, нікого хоробрійшоро, нікого розумнійшого, і нема ніде нічого доброго, нічого користного, нїчого дійсно свобідного, що могло б їм придати ся, і все що у них—то найкраще" — так нарікав на український дух той же Румянцев в листах до цариці. Справді при нагоді складання „наказів" до комісії 1767 р., що мала виробити нові закони для Росії, з несподїваною силою в усім українськім громадянстві виявило ся щире привязаннє до української автономії і самоуправи, до старих прав і привілєгій, — бажаннє відновити їх при першій нагодї.

Нема сумніву, що істнованнє українських автономних форм, хоч би й сильно вже обмежених і поруйнованих, підтримувало в українськім громадянстві і почуте своєї осібности і сей український патріотизм— „республиканські мисли", як їх називав Румянцев. З сього погляду захованнє Гетьманщини при давнїйших правах і порядках було все таки дуже важне і користне. Громадянство українське не було вироблене полїтично, національне почуте його було слабке, народнї елементи в культурі малі; з огляду на се збереженнє форм політичної окремішности навіть тих, які ще зіставали ся, було важне для збереження і поглублення національного почутя. Можна напевно сказати, що як би сі українські форми не були покасовані, а задержані далі, вони б не дали потонути до решти українському громадянству (його вищим інтелігентським верствам) в росийському морі, як се стало ся по скасованню- української автономії. Нові політичні й культурні течії європейські з часом однаково влили б иньший зміст в житє українського громадянства, дали б йому нові інтереси, нові відносини до народу і народнього житя. А національні форми як би не були знищені так, як се стало ся з повним скасованнем старих українських порядків, а стояли цілі, то новий культурний і поступовий рух на українській національній основі при щасливій хвилї міг би розвинути ся від разу серед цілого українського громадянства, і не приходило ся б зачинати його наново серед порожнього майже місця, як то прийшло ся потім робити діячам українського відродження XIX віку.