Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства
- Автор: Канигин Юрий Михайлович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: А.С.К.
- ISBN: 966-8291-18-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства». Краткое содержание книги:
Книга розрахована на широкий читацький загал, усіх, хто прагне глибше пізнати себе, свій народ, його минуле, сьогодення і майбутнє.
Славянские ручьи сольются ль в русском море? Оно ль иссякнет? Вот вопрос…
«Російське море» не тільки не «иссякло», воно вийшло з берегів, покривши собою простір «от финских хладных берегов» і до самого північноамериканського континенту, де у свій час під керівництвом Г. Шеліхова і А. Баранова було побудовано 45 поселень, у яких мешкало понад 12 тисяч російських підданих. У результаті воно («Російське море») із суто слов'янського перетворилося в евроазійське.
Складається враження, що бідним німцям, як і росіянам (московитам), завжди «не хватало»' землі. «Ще дві тисячі років тому, — заявив А. Гітлер (і не він один), — співвідношення кількості народонаселення і кількості землі було для німців «максимально несприятливим». І ось тепер, через 2000 років, ми знову перебуваємо у такому ж несприятливому становищі» [Гитлер А. Майн Кампф.—С. 214]. Слава Богу, що ідеями панславізму і пангерманізму опікувалися лише окремі діячі, а не цілі народи.
Після того, як монголи влили своєї крові в «руські жили» і панславізм злився з панмонголізмом не тільки в політичній сфері, а й у душі росіянина, можна говорити про новий, більш потужний фронт супротиву германізму. Він далеко не той, що був за часів Андрія Первозванного, Данила Галицького і Олександра Невського.
Що не кажіть, але й досі з підсвідомості німців не вивітрилися переконання щодо «загальноєвропейської» культурної місії германської раси. Достатньо переглянути твори філософів-класиків Гегеля, Ніцше і стає зрозумілим, що Розенберг, Гітлер та їх соратники не просто висмоктували із пальця сентенції на зразок: «Зовсім не обдаровані державники слов'янства дали силу і міць російській державі. У цьому відношенні Росія сповна зобов'язана німецьким елементам» [Там само. — С 219]. А візьміть горезвісну ідеологію «Дранг нах Остен». Адже вона також не суто гітлерівська. Своїм корінням вона сягає праць готського історика Иордана, мислителів XI–XII століть А. Бременського і К. Гельмгольда [Праця К. Гельмгольда «Хроніка слов'ян» була опублікована в Німеччині у 1936 році] і, нарешті, теоретиків расизму недавнього минулого Ж. Гобіно, X. Чемберлена, А. Розенберга.
Спеціалісти повинні ретельно дослідити першоджерела, розібратися в походженні германського суперетносу, досить могутнього, складного і внутрішньо суперечливого організму.
Недарма ж він дав стільки паростків, та ще яких паростків! Французи, данці, англійці, шведи, норвежці, ісландці — все це пагони германського «дерева».
ПРО ПОХОДЖЕННЯ ГЕРМАНЦІВ
В древних песнопениях германцев говорится, будто их прародителем был бог Туиско, порожденный землей. Его сыном был праотец Манн, а у того было три сына, от которых произошли три главных племени германцев.
К. Тацит
— Відомі давньогрецькі історики Страбон, Птолемей, їх давньоримський колега К. Таціт (я маю на увазі його працю «Про походження і місце проживання германців») більше уваги приділяли зовнішнім рисам життя давнього і відсталого, з їх точки зору, народу, котрий ніяк не могли приборкати вишколені римські легіони. Однак це їм не завадило визначити вузлові моменти генеалогії германців: Таціт називає «діда» і «батька» германського народу — бога Туіско і його сина Манна. Страбон вказує на «чистих кельтів» як на найближчих предків германців по материнській лінії. Саме від цього народу — «чистих кельтів», як вже зазначалося, і походить назва «германці». Чисті кельти, за словами Страбона і Птолемея, жили в межиріччі Прут-Дунай [Див.: Птолемей. Пособие по географии. — ІІІ. 5.10]. Наведені міркування знаних істориків досить важливі, але їх недостатньо для розуміння природи германського суперетносу.
На нашу думку, торкаючись цієї складної теми, необхідно брати до уваги й такі важливі історичні документи, як «Хроніка Бероса», манускрипти «Ура-Лінда» і «Грамота Александра Македонського». Ваша офіційна історіографія їх не знає [Коментарі до цих літературних джерел у російських виданнях з'явилися лише останнім часом. Див.: Дугин А. Мистерии Евразии; Мыльников А. С. Картина славянского мира: Взгляд из Восточной Европы. — СПб., 1996; Энциклопедия Третьего рейха]. Зазначені літературні пам'ятки в СРСР і Україні до останнього часу вважалися або фальшивками, або пустими розмовами, навіть казочками. Однак без них не можна правильно зрозуміти ні генезису германців, ні їх відносин з Руссю-Україною.