Вежа блазнів
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Сага про Рейневана #1
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес. Гамазин
- ISBN: 66-365-095-8
- Переводчик: Андрій Поритко
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Вежа блазнів». Краткое содержание книги:
Сьогодні український читач має ексклюзивне право долучитися до історично-фантастичного світу Анджея Сапковського. Новий його роман, «Вежа блазнів» — це перша книга трилогії, дія якої розгортається за часів гуситських воєн, коли чехи збунтували проти Риму й розпочали боротьбу з усією Європою. На цьому історичному тлі фантаст розповідає свою історію про жорстокий світ, самотню людину, велику любов та багато іншого. Книгу відзначено премією Зайделя — найпочеснішою нагородою польської фантастики.
Отже, у вас в руках «Вежа блазнів» — перша книга трилогії Анджея Сапковського — перепустка до унікального історично-фантастичного світу цього чудового польського автора.
— Алькасине, — вона подивилася на нього. — Я розумію, що ми боремося за життя. Але чи ти точно знаєш, що робиш?
— Будь ласка, сядь верхи на лаву. Час справді не терпить. Сідай за мною.
— Краще перед тобою. Обніми мене за талію, обніми сильно. Сильніше…
Вона була гаряча. Пахла лепехою і м'ятою, цього запаху не перебив навіть специфічний аромат Гуонової суміші.
— Готова?
— Готова. Ти мене не відпустиш? Не даси мені впасти?
— Швидше загину.
— Не гинь, — вона зітхнула, повертаючи голову, через що їхні губи на мить зустрілися. — Не гинь, будь ласка. Живи. Кажи заклинання.
Лава підскочила і здибилася під ними, як норовистий кінь. При всій своїй відвазі Ніколетта не змогла побороти вигуку переляку, щоправда, Рейневан також не зміг. Лава піднялася на сажень, закрутилася, мов скажена дзиґа, лабораторія Гуона розпливлася в них перед очима. Ніколетта стиснула пальці на руках Рейневана, які її обіймали, запищала, але він міг би заприсягтися, що більше від охоти, ніж від страху.
Лава ж тим часом рвонула просто у вікно, в холодну і темну ніч. І відразу ж стрімко спікірувала донизу.
— Тримайся! — крикнув Рейневан. Потік повітря заганяв йому слова назад у горло. — Три-и-има-а-а-айся!
— Сам тримайся! О Бо-о-о-оже-е-е-е!…
— А-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а!
Нюрнберзька колодка відпустила, балка з грюкотом упала. Тієї ж миті з тріском вивалилися двері, які вели у вежу, на кам'яні сходи висипали раубрітери, усі озброєні і всі розлючені, і до того ж настільки засліплені жадобою крові, що Буко фон Кроссіг, який гнався першим, спіткнувся на крутих сходах і повалився просто в купу гною. Решта накинулася на Самсона і Шарлея. Самсон заревів, як буйвол, відганяючи нападників дикими змахами сокири. Шарлей, теж ревучи, утворив навколо себе вільний простір підібраною біля воріт алебардою. Але перевага — у тому числі й у бойовій вправності — була на боці раубрітерів. Відступаючи від різких випадів і підступних змахів мечів, Самсон і Шарлей задкували.
Доти, доки не відчули спинами твердий опір муру.
І отут надлетів Рейневан.
Бачачи, як на очах ростуть кам'яні плити двору, Рейневан закричав, закричала й Ніколетта. Крик, модульований вихором, який перехоплював подих, у воістину пекельне виття, дав набагато кращий результат, ніж сама Рейневанова допомога. Крім Куно Віттрама, який тієї миті подивився угору, ніхто з раубрітерів узагалі не помітив вершників на літаючій лаві. Але виття мало просто-таки руйнівні психологічні наслідки. Вейрах упав навкарачки, Римбаба вилаявся, крикнув і розпластався, поруч звалився Тассіло де Тресков, непритомний, єдина жертва нальоту: лава, пікіруючи у двір, зачепила його, вдаривши в потилицю. Куно Віттрам перехрестився і заповз під візок із сіном. Буко фон Кроссіг скулився, коли краєчок котарді Ніколетти хльоснув його по вуху. Лава ж злетіла стрімко вгору — під акомпанемент ще гучнішого вереску літунів. Ноткер фон Вейрах витріщався на них, роззявивши рота. Йому пощастило, що краєм ока він помітив Шарлея — і в останню мить уникнув удару алебардою. Вейрах учепився за ратище, і вони обоє почали шарпанину.
Самсон відкинув сокиру, схопив одного з коней за вуздечку — і вже збирався схопити другого. Підскочив Буко і штрикнув його кинджалом. Самсон ухилився, але недостатньо швидко. Кинджал розпоров йому рукав. І передпліччя. Буко не встиг штрикнути знову. Дістав по зубах і покотився під браму.
Самсон Медок обмацав передпліччя, подивився на закривавлену долоню.
— Допіру зараз, — сказав він повільно і голосно. — Допіру зараз мене таки справді вкурвило.
Він підійшов до Шарлея і Вейраха, які все ще виривали один в одного ратище алебарди. І врізав Вейрахові кулаком із такою силою, що старий раубрітер накрився ногами. Пашко Римбаба підняв бердиша, щоби рубонути, Самсон обернувся — і глянув на нього. Пашко швиденько відступив на два кроки.
Шарлей ловив коней, Самсон же стягнув зі стояка при брамі круглий кутий залізом щит-калкан.
— На них! — заволав Буко, піднімаючи упущений Віттрамом меч. — Вейрах! Куно! Пашко! На них! 0 Боже…
Він побачив, що робить Самсон. Самсон же схопив щит за способом дискобола — і крутнувся, як дискобол. Колпак вистрелив із його руки, немов із балісти, ледь не зачепивши Вейраха, зі свистом перелетів через весь двір і гримнувся об кронштейн муру, розбивши його на друзки. Вейрах ковтнув слину, Самсон же зняв зі стояка другого щита.
451
[Примітка автора] Fik z okna… — я збагатив льотне заклинання цим потішним, «рихтик шльонським» двовіршем, взятим з казки Станіслава Василевського під такою ж назвою. («Fik z окпа», в: Stanislaw Wasylewski, Basnie polskie, Ludowa Spoldzielnia Wydawnicza 1968). У дослівному перекладі:
Беркиць з вікна, Нічого не торкнувшись.У поетичному:
Гоп — з карнизу. Раз — і донизу.