Вежа блазнів
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Сага про Рейневана #1
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес. Гамазин
- ISBN: 66-365-095-8
- Переводчик: Андрій Поритко
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Вежа блазнів». Краткое содержание книги:
Сьогодні український читач має ексклюзивне право долучитися до історично-фантастичного світу Анджея Сапковського. Новий його роман, «Вежа блазнів» — це перша книга трилогії, дія якої розгортається за часів гуситських воєн, коли чехи збунтували проти Риму й розпочали боротьбу з усією Європою. На цьому історичному тлі фантаст розповідає свою історію про жорстокий світ, самотню людину, велику любов та багато іншого. Книгу відзначено премією Зайделя — найпочеснішою нагородою польської фантастики.
Отже, у вас в руках «Вежа блазнів» — перша книга трилогії Анджея Сапковського — перепустка до унікального історично-фантастичного світу цього чудового польського автора.
Нездійснена наречена різко вдарила його навідліг кулаком в око. Пашко вхопився за обличчя. Дівчина для більшої свободи рухів підтягла котарді — й сильно копнула його в промежину. Недійшлий наречений скулився, зі свистом втягнув повітря, а потім завив по-вовчому і впав на коліна, обіруч стискаючи свої чоловічі скарби. Ніколетта ще вище підняла сукню, демонструючи стрункі стегна, з підскоку копнула його в бік голови, крутнулася, копнула в груди. Пашко Пакославиць Римбаба беркицьнувся на круті сходи і перевертом покотився вниз.
Рейневан піднявся на коліна. Вона стояла над ним спокійна, навіть не дуже задихана, груди здіймалися не більше звичайного. Тільки очі, які горіли, немов у пантери, зраджували збудження.
«Вона вдавала, — подумав він, — тільки вдавала лякливу і настрашену. Обдурила всіх, і мене також».
— Що тепер, Алькасине?
— Нагору. Швидко, Ніколетто.
Вона побігла, стрибаючи східцями, неначе кізка, і він ледве встигав за нею. «Треба буде, — подумав він, — ґрунтовно переглянути свої погляди стосовно слабкості статей».
Пашко Римбаба скотився аж на самий низ сходів, з розгону закотився в залу, на середину, майже під стіл. Якийсь час він лежав там, хапаючи ротом повітря, наче витягнутий неводом короп, потім охнув, застогнав, похитав головою, тримаючись за геніталії. Потім сів.
У залі не було нікого, не рахуючи трупа Вольдана з рогатиною в грудях. І скривленого від болю Губертика, який притискав до живота руку, явно зламану. Зброєносець зустрів погляд Римбаби, показав головою на двері, що вели до виходу у двір. Це було зайве, Пашко ще до того почув шум, крики та розмірене гупання, що долинали звідтіля.
У залу зазирнули налякана служниця і пахолок, достоту як у приспівці: servus cum ancilla[450]. Вони втекли, щойно він на них глянув. Пашко піднявся, брудно вилаявся, зірвав зі стіни великий бердиш з почорнілим ратищем, всіяним дірочками від шашелю. Якийсь час він боровся з думками. Хоч він аж кипів від лютого бажання помститися підступній Біберштайнівні, розум підказував, що треба допомогти комітиві.
«Біберштайнівна, — подумав він, — від помсти не втече, з вежі виходу немає. Тому наразі, — подумав він, відчуваючи, як йому спухають яйця, — я покараю її тільки гордою зневагою. Спочатку мені заплатять ті, інші».
— Зачекайте, вашу мать! — гаркнув він, накульгуючи у бік виходу в двір і звуків бою. — Оце ж бо я вас!
Двері вежі ходили ходором від ударів. Шарлей матюкнувся.
— Поквапся! — крикнув він — Самсоне!
Самсон Медок виволік зі стайні двох осідланих коней. Грізно рикнув на пахолка, який зіскочив з перекриття. Пахолок утік, блискаючи п'ятами.
— Ці двері довго не витримають, — Шарлей збіг кам'яними сходами, перехопив у нього віжки. — Брама, швидко!
Самсон теж бачив, як у дверях, якими їм вдалося відгородитися від Буко і його друзяк, тріснула і наїжачилася скалками чергова дошка. Залізо дзвеніло об мур і об метал, було зрозуміло, що розлючені раубрітери намагаються вирубати завіси. Справді, не можна було втрачати ні хвилини. Самсон роззирнувся. Брама була зачинена на засув, на балку, додатково забезпечену масивною колодкою. Гігант трьома стрибками опинився при купі дров, висмикнув із пня велику теслярську сокиру, ще три стрибки — і він був уже коло брами. Охнув, підняв сокиру — і з величезною силою опустив обух на колодку.
— Сильніше! — викрикнув Шарлей, позираючи на двері, що вже розліталися. — Лупи сильніше!
Самсон лупнув сильніше. Так, що аж задрижала вся брама і чатівня над нею. Колодка, виріб, мабуть, нюрнберзький, не піддалася, проте гаки, на яких трималася балка, наполовину вилізли з муру.
— Ще раз! Лупи!
Під наступним ударом нюрнберзька колодка тріснула, гаки вивалилися, балка з гуркотом упала.
— Під пахвами, — набравши на пальці мазі з глиняного горщечка, Рейневан стягнув сорочку з плечей і продемонстрував, як накладати. — Намастися під пахвами. І на шиї, ось так. Більше, більше… Сильно втирай… Швидко, Ніколетто. У нас мало часу.
Дівчина якийсь час дивилася на нього, в її погляді недовіра боролася з подивом. Однак вона не сказала ні слова, взяла мазь. Рейневан витяг на середину кімнати дубову лавку. Наростіж відчинив вікно, у лабораторію чорнокнижника ввірвався холодний вітер. Ніколетта здригнулася.
— Не підходь до вікна, — стримав її Рейневан. — Краще… не дивитися вниз.
450
Лакей зі служницею (лат.).