Вежа блазнів
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Сага про Рейневана #1
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес. Гамазин
- ISBN: 66-365-095-8
- Переводчик: Андрій Поритко
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Вежа блазнів». Краткое содержание книги:
Сьогодні український читач має ексклюзивне право долучитися до історично-фантастичного світу Анджея Сапковського. Новий його роман, «Вежа блазнів» — це перша книга трилогії, дія якої розгортається за часів гуситських воєн, коли чехи збунтували проти Риму й розпочали боротьбу з усією Європою. На цьому історичному тлі фантаст розповідає свою історію про жорстокий світ, самотню людину, велику любов та багато іншого. Книгу відзначено премією Зайделя — найпочеснішою нагородою польської фантастики.
Отже, у вас в руках «Вежа блазнів» — перша книга трилогії Анджея Сапковського — перепустка до унікального історично-фантастичного світу цього чудового польського автора.
— Будь уважний, — шепнув Рейневанові Шарлей, безпомилково скориставшись нагодою. — Здається, нам доведеться виносити голови.
— Знаю, — пошепки відповів Рейневан. — У разі чого беріть із Самсоном ноги в руки. На мене не оглядайтеся… Я ще мушу по дівчину… У вежу…
Буко відіпхнув Римбабу, але Пашко не здавався.
— Не турбуйся, Буко! Що ж, права були пані Формоза, наставив ти сраку, викравши Біберштайнову доньку. Але я тя від клопотів порятував. Наречена це моя, потім будемо сім'я, пиймо разом ти і я! Ха-ха, ото заримував, курва, чисто тобі поет! Буко! Пиймо! Веселімося! Давай, давай! Гей, віват, віват, той файний кілочок…
Буко відіпхнув його.
— Я тебе знаю, — сказав він Шарлеєві. — Уже в Кромоліні так думав, а тепер уже впевнений і щодо місця, і щодо часу. Хоча тоді на тобі була францисканська ряса, впізнаю твою пику, і згадав, де тебе бачив. На вроцлавському ринку, у вісімнадцятому році, того пам'ятного липневого понеділка.
Шарлей не відповів, сміливо дивлячись просто в примружені очі раубрітера. Буко покрутив у пальцях свою літургійну чашу.
— А ти, — він повернув злі очі до Рейневана, — Хагенау, чи як там тебе насправді звати, чорт знає, хто ти такий, може, теж чернець і попівський байстрюк, може, тебе пан Ян Біберштайн теж за бунти й підбурювання до заколоту в тюрму у Штольці посадив? Я ще дорогою тебе підозрював. Бачив, як ти на дівку поглядаєш, думав, оказії вичікуєш, щоб Біберштайнові помститися, його доню під ребро штриконути. Ну, але твоя помста, а мої п'ятсот гривень, я весь час мав тебе на оці, перш ніж ти, братику, видобув би ножика, голови би на карку не дошукався.
— А тепер, — цідив слова раубрітер, — дивлюсь я на твою пику — і думаю: а може, я помилявся? Може, ти зовсім не чигав на неї, може, це афект? Може, ти її рятувати хочеш, у мене з-під носа викрасти? Так я собі думаю, і злість у мені наростає, за якого дурня ти маєш Буко фон Кроссіга? І аж мною трясе, щоб тобі горлянку перерізати. Але я стримуюся. Тимчасово.
— А може, — голос Шарлея був абсолютно спокійний, — може, закінчити на сьогодні? День був багатий на виснажливі атракції, усі це відчули на власних кістках, от, прошу глянути, там пан Вольдан уже заснув з пикою в соусі. Пропоную подальші дискусії відкласти ad cras[448].
— Нічого, — гиркнув Буко, — не відкладатимемо ad cras. Кінець бенкету я оголошу, коли час настане. А тепер пий, чернечий сину, байстрюче, коли наливають. І ти пий, Хагенау. Звідки ви знаєте, чи це не остання ваша пиятика? До Угорщини дорога довга і ризикована. Хтозна, чи доїдете… Адже мовиться: зрання чоловік не знає, що 'го ввечері чекає.
— Тим більше, — уїдливо додав Ноткер Вейрах, — що пан Біберштайн напевне розіслав кінних шляхами. За викрадену доньку має страшенно на викрадачів заповзятися.
— Чи ви не чули, — ригнув Пашко Римбаба, — що я сказав? Плювать на Біберштайна. Адже я на його дочці женюся. Адже…
— Мовчи, — перебив його Вейрах. — Ти п'яний. Ми з Буко знайшли краще розв'язання, кращий і простіший спосіб на Біберштайна. Так що ти до нас зі своєю женячкою не лізь. Обійдеться без неї.
— Але я її собі вподобав… Заручини… І покладини… Гей віват, віват, той файний…
— Стули пельку.
Шарлей відірвав погляд від очей Буко, подивився на де Трескова.
— А ви, пане Тассіло, — запитав він спокійно, — схвалюєте план товаришів? Теж вважаєте його чудовим?
— Так, — відповів, трохи помовчавши, де Тресков. — Хоч мені й прикро, саме таким я його і вважаю. Але таке життя. На горе собі, ви занадто вдало пасуєте до головоломки.
— Вдало, вдало, — підхопив Буко фон Кроссіг. — Ще й як вдало. З усіх, хто брав участь у нападі, найлегше розпізнають тих, хто був без заборола Пана Шарлея. Пана Хагенау, який так хвацько правив викраденою колебкою. Та й ваш слуга-вирвидуб теж не з тих, кого можна забути. Упізнають цю пику, ха, та навіть у трупа. Усіх, до речі, будуть розпізнавати за трупами. З'ясується, хто на кортеж напав. Хто Біберштайнівну викрав…
— І хто її убив? — спокійно докінчив Шарлей.
— І зґвалтував, — хтиво посміхнувся Вейрах. — Не забуваймо про зґвалтування.
Рейневан підхопився з лави, але негайно сів, придавлений важкою рукою де Трескова. Тієї ж миті Куно Віттрам схопив Шарлея за плечі, а Буко приставив мізерикордію демеритові до горла.
— Хіба так годиться? — пробурмотів Римбаба. — Вони нам тоді на порятунок…
— Так треба, — обрізав Вейрах. — Бери меч.
По шиї демерита з-під вістря стилета потекла цівка крові. Попри це голос Шарлея був спокійний.
— Не вдасться ваш план. Ніхто вам не повірить.
448
До завтра (лат.).