Останній дон
- Автор: Пьюзо Марио
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дом "Всесвіт"
- Переводчик: Анатолий Васильевич Онышко
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Останній дон». Краткое содержание книги:
Також написав романи «Дурні вмирають» (1978), «Сицилієць» (1984), «Четверта К» (1991) і кілька кіносценаріїв. 1996 р. вийшов роман «Останній дон», який є завершенням «Хрещеного батька». В ньому діють герої прославленого роману та їхні нащадки.
— Так, — відповів Кросс.
— А я хочу зостатись біля дитини, — заявила Атена.
— Як хочете, мадам, — відказав доктор і заговорив до Кросса: — Що ж, доброї вам прогулянки. А от я Парижа не люблю. Якщо місто може бути аутичним, то це саме Париж.
Викликали таксі, і Кросс повернувся до готелю. Він не мав бажання милуватися Парижем без Атени й потребував відпочинку. Крім того, він приїхав до Парижа, аби прояснити голову, обдумати свої справи. Кросс замислився над словами Фалени. Пригадав, що Лоузі прийшов у Малібу сам, а поліцаї звичайно працюють у парі. Перше ніж їхати до Парижа, він попросив Вацці розібратися з цим.
О четвертій годині Кросс знову сидів у докторовій вітальні. На нього вже чекали. Бетані роздивлялась альбом з репродукціями, Атена сиділа бліда, а це, як знав Кросс, єдина фізична ознака, яку не можна вдати. Бетані, крім того, просто ковтала тістечка, і доктор забрав від неї таріль, щось проказавши французькою. Дівчинка не протестувала. Прийшла медсестра й завела її до кімнати з іграшками.
— Перепрошую, — заговорив доктор до Кросса, — але я мушу поставити вам кілька запитань.
— Питайте що завгодно, — не заперечував Кросс.
Доктор підвівся і став походжати по кімнаті.
— Я хочу розповісти вам те, що вже казав мадам, — пояснював доктор. — У таких випадках чудес не буває, тут навіть годі сподіватися. Інколи довгим навчанням можна досягти величезного поступу, проте не завжди. А як ідеться про вашу дівчинку, тут є певні межі. Вона мусить залишитись у моєму інституті в Ніцці принаймні на п'ять років. Ми маємо там учителів, що випробують геть усі можливості. За цей час ми дізнаємось, чи зможе вона жити майже нормальним життям, чи її треба тримати в медичній установі довічно.
Почувши ці слова, Атена схлипнула й піднесла до очей невелику синю шовкову хусточку, Кросс відчув тонкий дух парфумів.
Доктор незворушно дивився на Атену.
— Мадам погодилась, — провадив він далі. — Вона стане в нашому інституті за вчителя... Так-то. — Доктор сів якраз навпроти Кросса. — Проте в нас є деякі дуже добрі ознаки. В дівчинки справжній художній талант. Окремі почуття в неї живі, не приспані. Вона цікавиться, коли я розмовляю французькою, мовою, якої не розуміє, проте інтуїтивно відчуває її. Це дуже добра ознака. Ще один добрий знак: сьогодні ми постерегли свідчення, що дівчинка помітила вашу відсутність, що в неї є почуття до інших людей, а такі почуття можна розвинути. Це досить незвичайна річ, але пояснити її можна аж ніяк не загадкою. Коли я став з'ясовувати, вона відповіла, що ви гарні. А тепер, містере Де Лена, не ображайтеся, бо я запитую суто з медичних міркувань, щоб допомогти дитині, й нітрохи не звинувачую вас. Може, ви коли-небудь хоч якось сексуально подразнювали дівчинку, може, цілком незумисне?
Кросс був такий приголомшений, що розреготався:
— Я не знаю, чи вона реагувала на мене, і ніколи не робив нічого, на що можна було б реагувати.
Атенині щоки почервоніли з люті.
— Це смішно, — промовила вона, — він ніколи не зоставався з нею на самоті.
— Чи ви коли-небудь удавалися з нею до фізичних пестощів? — наполягав доктор. — Я не маю на увазі тримання за руку, погладжувань волосся чи навіть поцілунків у щоку. Дівчинка вже зріла і могла б реагувати на пестощі своїм жіночим єством. Ви були б не першим чоловіком, котрого спокусила така невинність.
— Може, вона знає про мої взаємини з її матір'ю? — висловив гадку Кросс.
— Мати її аж ніяк не обходить, — сказав доктор. — Мадам, перепрошую, але це те, з чим ви повинні змиритись: їй байдужа материна краса і слава. Для неї вони просто не існують. Саме до вас,— доктор знов обернувся до Кросса,— вона відчуває прихильність. Подумайте про це. Можливо, з вашого боку то була безневинна ніжність, щось геть незумисне.
— Якби я вдавався до такого, то б розповів вам, — холодно подивився на нього Кросс. — Аби це тільки допомогло їй.
— А ви відчуваєте ніжність до цієї дівчинки? — запитав доктор.
— Так, — відповів Кросс, на хвилину замислившись.
Доктор Жерар відхилився на бильце й стис долоні.
— Що ж, я вам вірю, — промовив він, — і це дає мені велику надію. Якщо вона здатна реагувати на вас, то її можна навчити відповідати на почуття інших людей. Колись вона, може, навчиться стерпно ставитися до матері, а цього буде досить для вас, чи не так, мадам?
— Ох, Кроссе, — простогнала Атена, — сподіваюсь, що ти не сердишся.
— Усе гаразд, не турбуйся, — заспокоїв її Кросс.