Останній дон

— Я хочу, щоб ви самі подивилися, на що вона спроможна, — відповіла вона. — Я хочу, щоб дівчинка, якщо можна, жила більш-менш нормальним життям, і задля цього я не пошкодую нічого. Я хочу, щоб ви взяли її до свого інституту, я ладна жити у Франції й допомагати їй у навчанні.

Атена говорила з такою чарівною журбою та надією, з таким самозреченням, що обидві медсестри дивилися на неї мало не з захватом. Кросс збагнув, що вона використовує все своє акторське вміння, аби переконати доктора взяти Бетані до інституту. Він побачив, як вона випростала руку і пестливо стиснула Бетані пальчики.

Тільки доктор Жерар зберігав абсолютну незворушність, навіть не дивлячись на Бетані, і звернувся безпосередньо до Атени:

— Не обманюйте себе, бо вся ваша любов не допоможе цій дитині. Я вивчив її папери, і нема жодного сумніву, що вона справді аутична. Вона не зможе відплатити вам любов'ю. Вона живе в іншому світі. Той інший світ — навіть не світ тварин. Вона живе на далекій зірці, абсолютно сама.

Та в цьому немає вашої провини, — провадив доктор далі, не винен, гадаю, й батько. Перед нами одне з тих загадкових ускладнень, що часом збаламучують людську долю. А тут я можу зробити ось що. Я якнайдокладніше досліджу та перевірю її. Потім розповім вам, що ми можемо, а чого не можемо зробити у своєму інституті. Якщо я не зможу нічим зарадити, вам доведеться забрати її додому. Якщо зможу, ви залишите її в мене у Франції на п'ять років.

Далі доктор заговорив французькою до однієї з медсестер, жінка вийшла й повернулася з величезним альбомом репродукцій славетних картин. Вона дала альбом Бетані, але він був надто великий, щоб дівчинка могла втримати його на колінах. І тут доктор Жерар уперше заговорив до дівчинки, і заговорив французькою. Вона миттю поклала альбом на стіл і стала гортати сторінки. Невдовзі вона вся заглибилась у розглядання картин.

Доктор був неначе збентежений.

— Я не хочу, — знову озвався він, — вас образити, але все це задля добра вашої дитини. Я знаю, що містер Де Лена не ваш чоловік, але, можливо, він батько вашої дитини? Якщо так, я б хотів обстежити його.

— Коли моя донька народилась, я ще не знала його, — відповіла Атена.

— Гаразд, — стенувши плечима, мовив доктор, — але такі речі трапляються.

— Може, доктор бачить у мені якісь симптоми? — засміявся Кросс.

Товсті докторові губи стислися, коли він кивнув головою і приязно всміхнувся:

— Безперечно, у вас є певні симптоми, як і в кожного з нас. Хто його знає? Збочити десь на сантиметр, і кожен з нас може стати аутичним. Тепер я маю докладно обстежити дитину і провести деякі тести. Це забере щонайменше чотири години. Чого б вам обом не прогулятися нашим милим Парижем? Містере Де Лена, ви тут уперше?