Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1

Але мені не судилися успіх і радощі. Занадто яскраве світло дня виставило напоказ лише бруд, і злиденність, і нудотний елефантизм каменю, що пнеться вгору, розстилається під ногами там, де місячне сяйво натякало на красу і давні чари; і в юрмищі людей, що снували схожими на водостоки вулицями, переважали міцні темношкірі незнайомці з жорсткими обличчями і розкосими очима, прагматичні чужинці, бездумні і безрідні, яким було байдуже до синьоокого чоловіка давнього народу, з його захопленням чарівними зеленими лужками і білими новоанглійськими сільськими дзвіничками.

Тож замість поезії, на яку я сподівався, мене спіткала тільки моторошна пітьма і невимовна самотність; нарешті я усвідомив гірку правду, яку доти ніхто не наважувався навіть прошепотіти, найпотаємнішу таємницю усіх таємниць: це місто каменю і різких звуків не є живим продовженням старого Нью-Йорка, як Лондон — старого Лондона, а Париж — старого Парижа, насправді це місто померло, його розпростерте тіло погано забальзамували, і у ньому завелися дивні живі істоти, яких тут не було, коли місто було живим. Це відкриття позбавило мене сну; хоча втрачений душевний спокій почав поступово повертатися, відколи я взяв за правило не виходити на вулицю за дня і гуляти околицями тільки вночі, коли темрява прикликає до життя ту дещицю, яка ще збереглася від минулого, коли старі, пофарбовані в біле, двері пригадують міцних людей, які колись крізь них проходили. У цьому стані віднайденої рівноваги я навіть написав кілька поезій, однак зволікав із поверненням додому, до рідних, щоб їм не здалося, ніби я безславно тікаю, зазнавши поразки.

Якось, гуляючи однієї безсонної ночі, я зустрів чоловіка. Це сталося у химерно захованому дворику Грінвіч-Віллідж, де, не знаючи що й до чого, я оселився, прочувши, що саме цей район обирають своїм притулком поети і художники. Мені припали до душі старовинні вулички і будинки упереміш із розкиданими тут і там маленькими площами і двориками, і навіть коли я зрозумів, що насправді поети і художники — це просто горлопанисті дурисвіти, вся вишуканість яких — лише облуда, а все їхнє життя — це заперечення чистої краси, втіленої в поезії і мистецтві, я залишився тут лише з любові до цих вікодавніх речей. Я уявляв, як все виглядало тут у ті часи, коли Ґрінвіч був тихим селом, яке ще не встигло поглинути місто; а в досвітні години, коли всі гультіпаки розбрідалися по домівках, я, бувало, блукав цими таємничими звивистими вуличками і розмірковував над цікавими загадками, які тут залишили минулі покоління. Ці прогулянки не давали завмерти моїй душі і пробуджували видіння, яких прагнула поетичність у глибині мого єства.